П’ЯТЬ ПУНКТІВ КАЛЬВІНІЗМУ – КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Довганюк Дмитро Петрович

Ірпінська біблійна семінарія

Ірпінь, Україна

26 травня, 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: ПОВНА ГРІХОВНІСТЬ

Виклад вчення

Критичний аналіз твердження про повну гріховність в світлі

Слова Божого

Висновок

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: БЕЗУМОВНЕ ОБРАННЯ

Виклад вчення

Критичний аналіз твердження про безумовне обрання в світлі

Слова Божого

Висновок

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ: ОБМЕЖЕНЕ СПОКУТУВАННЯ (ЧАСТКОВЕ ВІДКУПЛЕННЯ)

Виклад вчення

Критичний аналіз твердження про обмежене спокутування  в світлі

Слова Божого

Висновок

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ: БЛАГОДАТЬ, ЯКІЙ НЕМОЖЛИВО ЧИНИТИ ОПІР (НЕПЕРЕМОЖНА БЛАГОДАТЬ)

Виклад вчення

Критичний аналіз твердження про непереможну благодать в світлі

Слова Божого

Висновок

РОЗДІЛ ШОСТИЙ: СТІЙКІСТЬ СВЯТИХ (НЕВТРАТА СПАСІННЯ)

Виклад вчення

Критичний аналіз твердження про повну гріховність в світлі

Слова Божого

Висновок

ВИСНОВОК

БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Апостол Юда писав: «Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома повходили деякі люди, на цей осуд віддавна призначені безбожні, що благодать нашого Бога обертають у розпусту і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого – Ісуса Христа» (Юд.3,4).

Кожне покоління християн повинно «боротись за віру, раз дану святим». В теперішній час на Україні поширюється вчення із заходу про так зване „Вічне забезпечення”, „Стійкість святих”, „Спасенний раз спасенний назавжди” і т.п. Формулювання різні, але суть одна: спасіння втратити неможливо. Це вчення намагаються підкріпити іншими тезами: повна гріховність природи людини, безумовне призначення, обмежене відкуплення та небереборна благодать. Всі разом ці тези складають так звані п’ять пунктів кальвінізму, які були прийняті на Дортському (Дортрехтському) синоді в 1618-1619 рр. Все вони говорять про те, що спасіння є абсолютно безумовною дією Бога, тобто ніяким чином не залежить від самої людини. Щоб не робила людина, питання її спасіння вирішується Богом без врахування її власного бажання.

Мета цієї роботи – у світлі Слова Божого розглянути п’ять пунктів кальвінізму, які викладені у книзі У.Дж. Сітона „П’ять пунктів кальвінізму” і дати їм біблійну та богословську оцінку.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Історія церкви показує, що початок науки про безумовне спасіння і інші основні доктрини майбутнього кальвінізму було закладено Аврелієм Августином і розвинуто Жаном Кальвіном. Деніел Д.Корнер в своїй книзі ”Вечное спасение на условии веры” пише про це наступне:

„Августин написал два трактата – „О предопределении святых” и „О даре неотступности… Со времен Августина учение о неотступности святых служит богословскими рамками, в которых рассматривается вопрос, сохраняет ли и как сохраняет человек спасение. Августин ввёл понятие Божьего дара неотступности святых. Позднее это учение отстаивал Кальвин, утвердивший мысль о неотступности верующих благодаря силе и верности Бога. Реформатские исповедания, в частности, Дортские каноны, приняли принцип неотступности святых, отвергнув представление о том, что они могут полностью или в конечном счёте отпасть”. (с.28).

„Чем же Жак Кальвин отличается от Августина в вопросе о безусловном спасении? В некоторых кругах стало популярным утверждать, что истинная христианская вера выражается в системе мышления, получившей известность (оправдано или нет) под названием кальвинизм. Нам говорят, что наша вера (если она правильна) должна отождествляться с учением, разработанным сначала Августином, а затем более полно систематизированным Жаном Кальвином. Что касается учений о грехопадении, полной греховности, рабстве человеческой воли, полновластия спасительной благодати, у епископа Гиппонского и женевского пастора в целом расхождений нет. Заслуга первого из них (Августина) – в новаторстве и оригинальности, второго же (Кальвина) – в более ясном, обоснованном, логическом и строгом изложении, в более современной екзегезе”. (с.29,30).

Деніел Д. Корнер пише про Аврелія Августина (354-430):

„Августин преследовал еретиков. В 412 году, после объявления вне закона донатистов, Августин добавил масла в огонь, оправдав гонения заявлением, что насилие в этом мире спасет еретиков от вечного наказания в будущем. „Вне церкви нет спасения” – это положение, выдвинутое Августином в 418 году в проповеди перед членами кессарийской церкви, подразумевало право насильственного обращения или применения других мер в отношении противников официальной Церкви. Прецедент, созданный Августином в полемике с донатистами, использовался Католической Церковью в средние века и в период реформации”. (с.31,32).

„Что касается католических учений Августина в целом, читаем: „Сэр Роберт Андерсен в книге „Библия или Церковь” заявил, что почти все заблуждения Римско-католической церкви уходят корнями в учения Августина. Он писал: „Августин придал Римско-католической церкви форму, которую она сохраняет до сих пор. Среди всех заблуждений, которые она отстаивала в течении последующих веков, вряд ли найдется хоть одно, не выраженное изначально в его сочинениях.” Представьте себе: вдохновитель кальвинизма был человеком, сформировавшим учения Римско-католической церкви! Почти все её заблуждения исходят из учений Августина.

Но влияние Августина не ограничилось Римско-католической церковью, и эта заслуга принадлежит Жану Кальвину: „Заблуждения Римско-католической церкви нельзя приписывать только Августину, в них повинен и протестантизм, ибо реформация, как писал Уорфилд, „была просто победой учения Августина о благодати над учением Августина о Церкви”. Реформаты принимают его ошибочные взгляды на избрание, а католики – другие еретические воззрения, хотя реформаты разделяют вместе с католиками некоторые другие его теории”. (с.36-37).

„Кальвин стал систематизатором реформаторского учения. Наиболее известная его работа – „Наставление в христианской вере”. В ней, как и в других своих сочинениях, он называет Августина „святым отцом” (с.37).

Деніел Д.Корнер в цій же книзі „Вечное спасение на условии веры” під заголовком „Темная сторона биографии Кальвина” пише: „Важный эпизод истории Церкви периода Реформации в наши дни замалчивается настолько, что конкретные факты знают очень немногие. Приготовьтесь к большому потрясению.

За пять лет Женева, в которой было всего 16 тысяч жителей, стала свидетельницей 57 смертных казней и 76 изгнаний из города. Все эти приговоры были одобрены Жаном Кальвином. Дабы сделать свою систему более эффективной, он взывал к помощи государства, применял в отношении несогласных жестокие меры. Наказания были слишком суровыми: в 1542-1546 годах было вынесено 57 смертных приговоров и 76 постановлений об изгнании из города”. (с.39).

„27 октября 1553 года при прямом участии Жана Кальвина, основателя кальвинизма, испанский врач Мигель Сервет был сожжён под Женевой на костре как еретик. Такое развитие событий Кальвин предусмотрел ещё до ареста Сервета –13 февраля 1546 года (за семь лет до ареста известного врача) он писал своему другу Фарелу: „Недавно я получил от Сервета письмо с таким набором бредовых измышлений и хвастливых заявлений, которые меня просто поразили и которых я раньше никогда не слышал. Он берёт на себя смелость предложить мне приехать сюда, если мне это угодно. Но я не намерен ручаться за его безопасность, ибо если он приедет, я не позволю ему уехать отсюда живым, если, конечно, мой авторитет имеет хоть какой то вес”. Разумеется, в те дни в Женеве Кальвин имел непререкаемый авторитет. Именно поэтому многие называли Женеву „протестантским Римом”, а Кальвина – „протестантским женевским папой”.

Во время суда над Серветом Кальвин писал другу: „Надеюсь, что его приговорят к смертной казни”. Кальвин поддержал просьбу осужденного Сервета, чтобы его обезглавили, но ведь это было просто согласием на тот или иной вид казни. Почему же Кальвин хотел, чтобы Сервета именно обезглавили? И почему он вообще хотел смерти Сервета? Ответим на эти вопросы поочередно. Жан Кальвин действительно хотел, чтобы Сервета обезглавили. Этот вид казни использовался в случае гражданских преступлений, и Кальвину хотелось, чтобы дело выглядело гражданским, а не религиозным. Но для этого не было никаких оснований, поэтому от этой идеи отказались.

Дабы отвратить Сервета от еретических взглядов, Кальвин отправил ему последнее издание „Наставлений в христианской вере”, которое тот быстро вернул с оскорбительными пометками на полях. Несмотря на просьбы Сервета, Кальвин, крайне невзлюбивший его за время их переписки, отказался вернуть какой бы то ни было порочащий подсудимого материал. Уличенный в ереси Римско-католической церковью, Сервет избежал смертного приговора, убежав из тюрьмы. По дороге в Италию он неосмотрительно задержался в Женеве, где был выдан властям Кальвином и реформаторами. Его схватили не следующий день после прибытия в город, осудили, как еретика, после отказа отречься от своих взглядов и в 1553 году сожгли на костре с молчаливого одобрения Кальвина” (с.39,40).

„Показательно, что приговор Сервета основывался только на двух пунктах – антитринитарианство и несогласие с крещением младенцев”. „Хотя Сервет заблуждался в вопросе о Троице, в отношении крещения младенцев он сказал: „Это выдумка дьявола, направленная на разрушение христианства”. (с. 39).

„Бежав из Вены, Сервет остановился в Женеве и совершил ошибку, посетив проповедь Кальвина. Его узнали и арестовали после службы. Именно Кальвин приказал арестовать его как еретика. Врача приговорили к смерти и сожгли. В тюрьме он подвергался жестокому обращению, его лишили права на защиту… Религиозные взгляды Сервета не публиковали и никаким другим способом не предавали гласности на территории Женевы. Тем самым у женевского правительства не было ни малейших правовых оснований для его ареста, тюремного заключения, пыток и приговора к смертной казни”. (с.41).

„Кальвин никогда не менял своих взглядов и не сожалел о содеянном. Через девять лет после казни Сервета (в 1563 году), в ответ на упрёки Бодуэна, он в свое оправдание заявил: „Сервет получил по заслугам за свою ересь, но произошло ли это по моей воле? Его погубило не только нечестие, но и самонадеянность. И какое я совершил преступление, если наш совет, по моему, правда, настоянию, но в соответствии нескольких церквей, положил конец его отвратительным богохульствам? Пусть Бодуэн поносит меня сколько угодно, но, по мнению Меланхтона, у потомков передо мной долг благодарности за то, что я очистил Церковь от такого вредного чудовища” (с.49).

„Жан Кальвин писал: „Тот, кто сомневается в справедливости приговора еретиков и богохульников к смертной казни, вольно или невольно разделяют с ними их вину. Речь идёт не о человеческих полномочиях, так говорит Бог, устанавливающий вечную власть Своей Церкви”. (с.51).

„Может ли такой человек, как Жан Кальвин, быть „великим богословом” и одновременно до такой степени нарушать принципы Писания, не испытывая при этом угрызений совести? Дорогой читатель, смог бы ты, подобно Жану Кальвину, сжечь другого человека на костре? ” Нравится ли вам это или нет, но изучение Писания приводит к выводу, что сердце Жана Кальвина не только не получило духовного просвещения, но и затемнилось в результате его неугомонной ненависти к Сервету. У Кальвина не было духовной способности для правильного распознания слова истины”. (с.44).

«Для объективного понимания духовного состояния Кальвина не требуется никаких других примеров. Тем не менее стоит кратко упомянуть о ещё двух людях – Жаке Груэ и Жероме Больсеке. Груэ, которого Кальвин считал вольнодумцем, написал критические заметки о консистории и, что ещё более серьезно, обратился к католическому королю Франции с просьбой вмешаться в религиозные дела Женевы.  При содействии Кальвина ему отрубили голову по обвинению в предательстве. Больсек публично выступил против учения Кальвина о предопределении, которое он, наряду со многими другими, считал несовместимым с нормами морали. В 1551 году его изгнали из города, а через шесть лет он в отместку опубликовал биографию Кальвина, в которой обвинил его в алчности, финансовых злоупотреблениях и сексуальной нечистоплотности”. (с. 45,46).

Назва „кальвінізм” прийшла із XVII ст. в значній мірі як протиставлення вченню Армінія, яке було засуджено Дортським синодом в 1618 році в Нідерландах. Скажемо дещо і про нього за словами знову ж таки Даніеля Корнера.

”Как бы то ни было, этот синод, созванный Реформаторской церковью, был исключительно важным событием, на котором надо остановиться по ряду причин. В частности, потому, что на него часто ссылаются в богословских дискуссиях, а его решения представляются конечным словом в кальвинистско-арминианской полемике о спасении верующего. Таким образом, Дортский синод до сих пор продолжает оказывать глубокое влияние на протестантский мир… Пять пунктов кальвинизма, принятые синодом, заключаются в следующем: 1) полная греховность, 2) безусловное избрание; 3) ограниченное искупление, 4) неодолимая благодать или эффективность призыва Духа и           5) неотступность святых или вечная безопасность” (с.53).

„Эта богословская система [кальвинизм] на Дортском соборе в 1619 году получила признание как учение о спасении, основывающееся на Писании. В то время система сводилась к „пяти пунктам” (в противовес пяти пунктам, предложенным арминианами), которые в конечном счёте получили известность как „пять пунктов кальвинизма… Классические очертания кальвинизм принял в ходе горячих дискуссий, связанных с учением Якоба Арминия (1560-1609г.г.). Полемика проводилась в основном в Голландии и официально закончилась на Дортском синоде, принявшем хорошо известные „пять пунктов кальвинизма”. Эти цитаты, как и многие им подобные, отражают тот исторический факт, что в Дорте арминианство было отвергнуто как ересь и осуждено, а кальвинизм получил одобрение. Но они не показывают общего фона событий, то есть как, почему и на каком основании произошло это осуждение. Если вы, подобно большинству простых людей, вы испытываете потрясение, узнав о подоплёке решений Дортского синода”. (с.54).

„Прежде чем перейти к рассмотрению этих малоизвестных фактов, следует сказать несколько слов о самом Якобе Арминии (1560-1609 г.г.), скончавшемся до созыва Дортского синода в 1618 году. Сначала он был твердым кальвинистом, но, когда по поручению городского совета Амстердама занялся исследованием кальвинистского учения для опровержения сочинений Дирика Волкертса фон Кофнхерта, то пришёл к выводу, что аргументы его оппонента выглядят более состоятельными, чем его собственные, и стал проповедовать учение о всеобщей благодати и свободе воли. В семи главах послания к римлянам он нашёл описание конфликта, который переживает пробуждённый, но ещё не возрождённый человек, тогда как Августин и реформаторы называли его уже возрожденным. Он отвергал учение о вечном осуждении и сделал более умеренным учение о первородном грехе. Он поддержал пересмотр Бельгийского исповедания и Гейдельбергского катехизиса, вступил в открытый конфликт со своим коллегой Франциском Гомарием (1563-1645 г.г.), придерживавшемся супралапсаринских взглядов, который присудил ему степень доктора богословия, а потом стал его главным оппонентом. С тех пор твёрдых кальвинистов стали называть „гомаристами”. Полемика быстро охватила всю Голландию. Арминий обратился к правительству с просьбой созвать синод (воззвав, как и донатисты, к власти, которая впоследствии осудит его), но он умер от тяжёлой болезни до его созыва. Он был учёным и способным богословом, и во время полемики, наполнившей горечью всю его жизнь, проявлял кроткий христианский дух. „Его осуждали многие, – сказал Гроций, – но он не осудил никого”. (с.54,55).

„Ободрившись смертью лидера арминиан, гомаристы удалили всех арминианских профессоров из Лейденского университета. В ответ на это в 1610 году сорок шесть арминианских пасторов во главе с богословом и другом Арминия Иоганном Утенбогартом (1557-1644) представили Генеральным Штатам документ, известный как Ремонстрация (от лат. remostro – утверждать обратное), где изложили пять основных принципов своего учения”. (журнал „Гость” 5 (20) – 2006, с.11).

„В политическом плане перед созывом синода у кальвинистов было явное преимущество: Когда руководящие органы страны были очищены от арминианского влияния, они начали подготовку к проведению долгожданного общенационального синода. Он состоялся в Дортрехте в 1618-1619 гг. под председательством Иоганна Богермана. Полемика была связана с политическими вопросами; ремонстранты пользовались поддержкой могущественного Олденбарневельдта, но им противостоял штатгальтер Морис Оранский. „Лишившись своей основной политической поддержки, ремонстранты попали в безнадежное положение, и синод без промедления объявил их учения ошибочными” (с.55).

«Синод проводили твёрдые кальвинисты, но это ещё не всё: председателем избрали Иоганна Богермана, пастора из Лейвардена, а первым секретарём – Феста Гоммия, пастора из Лейдена. Оба они были твёрдыми кальвинистами. Первый перевёл на голландский язык  брошюру Безье о наказании еретиков, а второй подготовил новый перевод Бельгийского исповедания на латинский язык… Таким образом, судьба арминианства была решена. Епископий (Симон Епископий был основным выразителем арминианских взглядов) и его друзья (их было 13) выступали на синоде просто в качестве просителей и протестовали лишь против безоговорочного подчинения” . (с.56).

„Дортский синод 1618-1619г.г. был общенациональным синодом, состоявшимся через девять лет после смерти Арминия, и он настолько отличался от видения Арминия, что арминиане на нём даже не присутствовали как делегаты, а просто вызывались в качестве обвиняемых перед вынесением приговора. „Ремонстранты не участвовали в работе, а появлялись на синоде только как обвиняемые”. Этой информации вполне достаточно, чтобы понять, что Дортский синод не был ареной беспристрастного обмена мнениями, который основывался на Писании, как, возможно, надеялись арминиане”. (с.56-57).

„Чёрную тень на победу ортодоксии (в контексте Дортского синода „ортодокс” означает кальвинист) бросили лишение сана 200 арминианских священников, а также предшествовавший этому арест политических лидеров при подстрекательстве Мориса. Гроций (лидер арминиан в Дорте) был приговорен генеральными штатами к пожизненному заключению. Ван Олдена Барневельдта (был политическим лидером, благоволившим  к арминианам) несправедливо приговорили к смертной казни – за якобы совершенное государственное преступление и обезглавили в Гааге (14 мая 1619 г.)

Некоторые светские историки называют Дортский синод „кальвинистским инквизиционным трибуналом”. Учение было осуждено, арминианам запретили проповедовать и проводить службы под угрозой ссылки и конфискации имущества, многим служителям пришлось бежать из страны. Некоторых из них заточили в Левенстейском замке. Гуго Гроция тоже поместили туда, но ему удалось бежать (в 1621 г.), благодаря помощи жены, спрятавшей его в сундуке для книг. Служители-ремонстранты, возмутители спокойствия, были изгнаны из своих кафедр, а ремонстранские лидеры – из страны. Синод закончился банкетом 9 мая 1619 года, – в честь победы кальвинистской ортодоксии. Гонения на ремонстрантов закончились в 1625 году”. (с.57).

„Обратите внимание на то, что арминиане были осуждены как еретики прежде всего потому, что их взгляды не соответствовали Гейдельбергскому катехизису и Бельгийскому исповеданию – кальвинистским нормативам того времени. Ортодоксальный кальвинизм добился полного триумфа. Пять пунктов Ремонстрации были отвергнуты, а пять пунктов кальвинистских канонов приняты, наряду с Бельгийским исповеданием и Гейдельбергским катехизисом”. (с.60).

„Итак, тон на Дортском синоде задавали люди, настроенные против арминианства, до крайней степени проникнутые духом кальвинизма и стремившиеся заставить замолчать христиан, противостоявших им в богословском плане. Все эти факты не являются общеизвестными и неохотно признаются теми, кто пытается отстаивать учение о неотступности святых и другие пункты кальвинизма.

В книге „История Нидерландов” Т.Греттен, изучавший этот период, писал о Дортском синоде: „Богословие подвергалось мистификации, религия была опозорена, а над христианством просто надругались. После шести месяцев разгула дикости и обмана все это издевательство закончилось заявлением председателя, что необычайные результаты работы синода поколебали ад. Естественным продолжением синода стали запреты, изгнания и смертные приговоры. Разногласия, которые он ставил целью преодолеть, в тысячу раз усилились. Его решения нанесли неизмеримый вред тому самому делу, которому он хотел посвятить себя. Первой с ужасом и отвращением эти решения отвергла Англиканская церковь. Протестанты во Франции, Германии и даже Женеве, колыбели кальвинизма, были потрясены и возмутились, единодушно смягчили свои исповедания веры”. Таким образом, это было собрание, „в результате трудов своих родившее пять пунктов кальвинизма. И до сих пор есть люди, до такой степени верящие в эти пять пунктов, что не перестают превозносить решения синода”. (с.63).

Цих цитат із книги Даніеля Д.Корнера „Вечное спасение на условии веры” достатньо для того, щоб мати загальну картину: про історію виникнення цієї науки і її творців.

Далі ми перейдемо до розгляду п’яти пунктів кальвінізму в світлі Слова Божого.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ПОВНА ГРІХОВНІСТЬ

І. Виклад вчення.

У.Дж.Сітон в книзі „П’ять пунктів кальвінізму” пише: „П’ять пунктів армініанства були представлені державному і національному собору церков, який був скликаний у Дортрехті 1618 року, щоб розглянути вчення Армінія в світлі Святого Письма. За сім місяців Дортрехтський Собор засідав сто п’ятдесят чотири рази, але в підсумку не міг знайти підстави, на якій можна було б примирити армініанську точку зору з тою, яка викладена в Слові Божому. Знову підтверджуючи позицію, так безпомильно започатковану під час реформації і сформульовану французьким теологом Жаном Кальвіном, Дортрехтський собор сформулював власні п’ять пунктів кальвінізму, щоб протиставити їх армініанській системі. Їх деколи подають у вигляді акроніма TULIP (тюльпан), утвореного з перших літер кожного пункту. Не важко помітити, що ці пункти повністю протиставлені п’ятьом пунктам армініанства.

T         Повна зіпсованість (повна неспроможність)

U         Безумовне обрання

L         Обмежене спокутування (визначене відкуплення)

I          Благодать, якій не можна чинити опір

P         Стійкість святих (не втрата спасіння)

Людина цілком неспроможна врятувати себе за причини того, що гріхопадіння в Едемському саду було повним. Якщо людина не може спасти себе, тоді спасти має Бог. Якщо Бог повинен спасти, то Бог має бути вільним спасати тих, кого Він хоче. Якщо Бог постановив спасти тих, кого Він хоче, то зробив Він це для тих, кого Христос відкупив на хресті. Якщо Христос помер за них, тоді Святий Дух дієво покличе їх до спасіння. Якщо спасіння від початку було від Бога, то і кінець також буде від Бога і святі не зупиняться на шляху вічної радості”. (с.4,5).

Перш ніж приступити до детального розгляду цієї науки, звернімо увагу на метод її доведення. Не Слово Боже є відправним для доведення, а логічне мислення автора є основним і ведучим текстом. Відповідні місця з Біблії покликані лише підтвердити його.

У.Дж.Сітон продовжує: „… теологи реформації і ті, хто сформулював реформоване вчення у цих пунктах на Дортрехтському Соборі, твердо обґрунтовуючи свої висновки на Святому Письмі, проголосили, що природним станом людини є неспроможність з боку людини здобути чи докласти зусиль до власного спасіння”. (с.6).

Коли кальвіністи говорять про повну зіпсованість (повну гріховність): „Насправді мають на увазі те, що коли людина впала в Едемському саду, вона впала в своїй „повноті”. Вся особистість була вражена гріхопадінням, і гріх поширюється на всі властивості душі – волю, розуміння, уподобання і все інше. Ми віримо, що про це неспростовно вчить Боже Слово, до якого ми зараз і звернемось. Наступні рядки – не просто добірка місць з Святого Письма, які підтверджують кальвіністське вчення про повну зіпсованість.

Біблія з абсолютною ясністю вчить, що людина за природою є мертва: „Тому то, як через одного чоловіка увійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим.5:12). Біблія розказує нам, що люди є зв’язані. „Що навчав би противників із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він їх для роблення волі своєї”. (2Тим.2:25,26). Біблія показує нам, що люди є сліпі та глухі: „а тим, що з вами, усе відбувається в притчах, щоб оком дивилися вони – і не бачили, вухом слухали – і не розуміли” (Мр.4:11,12). Біблія показує нам, що ми нездатні навчатися: „А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1Кор.2:19). Біблія говорить про нас, як грішних по природі і по народженню: „Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс.51:7). Вчинками (нашим неправедним життям): „І бачив Господь, що велика розбещеність людини на землі і весь нахил думки серця її – тільки зло повсякденне” (Бут.6:5).

Тоді це природний стан людини. Тоді ми маємо спитати. Чи можуть мертві себе воскрешати? Чи можуть зв’язані себе звільнити? Чи можуть сліпі повернути собі зір або глухі слух? Чи можуть раби себе викупити? Чи можуть нездатні навчатися навчити себе? Чи можуть грішні по природі змінити себе? Звичайно, ні! „Хто чистого може вивести з нечистого?” – запитує Йов, він же дає відповідь: „Ані один!” (Йов 14:4). „Чи може мурин вибілити свою шкіру, або леопард ті плями свої?” – питає Єремія. Якщо вони можуть зробити так, то він робить висновок: „ Тоді можете й ви чинити добре, навчені чинити лихе!” (Єр.13:23).

Чи може Слово Боже показати ще простіше, що зіпсованість є повною? І що наша неспроможність бажати чи забезпечити спасіння є також повною? Це картина смерті – духовної смерті. Ми як Лазар у могилі; у нас зв’язані руки та ноги;  ми розкладаємось. Так само не було проблиску життя в тілі мертвого Лазаря, так само немає „внутрішньої іскри сприйняття в наших серцях”. Але Господь чинить чудеса – як з фізично мертвими та із духовно мертвими. „І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи… оживив” (Еф.2:1-9), спасіння по самій своїй природі мусить бути „від Господа”. (У.Дж.Сітон «П’ять пунктів кальвінізму», с.8).

ІІ. Критичний аналіз твердження про повну гріховність в світлі Слова Божого.

Написано:

Бог сказав Адамові: „… з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” (1 М. 2:17).

„І сказав змій до жінки: „Умерти – не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”.(1 М. 3:4-5).

Людина, мавши волю вибирати, не повірила Богу, а повірила змієві „і взяла з його плоду, та й з’їла” (1М.3:6). І померла…

Духовна смерть по Біблії це відділення від Бога по причині гріха (Еф.2:1,5а; Кол.2:13а; Іс.59:2). Гріх – відділив Адама з Євою від Бога, це і є духовна смерть, як наслідок вони були вигнані з раю (1М. 3:23,24), ставши рабами гріха (Ів.8:34; Рим.6:17).

Люди тепер народжуються в рабстві гріха і є грішниками. Апостол Павло пише: „Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. (Рим.5:12).

З іншого боку, Біблія доводить нам, що бути мертвим для Бога і рабом гріха – не означає втратити здатність мислити, аналізувати, робити висновки, вибирати краще, любити і т.д. Біблія пише про те, що людина як до гріхопадіння, так і після, має здатність і можливість вибирати між добром і злом, правдою і неправдою, життям і смертю. Без цієї здатності людей Божі закликання грішників до спасіння і застереження їх від загибелі були б недоречними.

На протязі Біблійної історії Бог завжди звертався до людини і наказував їй залишити зло, відвернутись від гріховних доріг, для того, щоб вона жила. Бог благословляв тих, які слухали Його і карав за непослух.

„Ось сьогодні я даю перед вами благословення й прокляття: благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую вам сьогодні, і прокляття, якщо не будете слухатися заповідей Господа, Бога свого, і збочите з дороги, яку я наказую вам сьогодні, щоб ходити за іншими богами, яких ви не знали” (5М.11:26-27).

„Дивися: Я сьогодні дав перед тобою життя та добро, смерть і зло. Бо Я сьогодні наказую тобі любити Господа, Бога свого, ходити Його дорогами, та додержувати заповіді Його, і постанови Його, і Закона Його, щоб ти  жив, розмножився, і поблагословить тебе Господь, Бог твій, у Краї, куди ти входиш на насліддя. А якщо серце твоє відвернеться, і не будеш ти слухатися, і даси себе звести, і станеш вклонятися іншим богам, і будеш їм служити, я сьогодні представив вам, що конче погинете ви, недовго житимете на цій землі, до якої ти переходиш Йордан, щоб увійти туди на оволодіння її. Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, – життя та смерть дав я перед вами, благословіння та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє, щоб любити Господа, Бога твого, щоб слухатися голосу Його та щоб линути до Нього, бож Він життя твоє , і довгота днів твоїх, щоб сидіти на цій землі, яку заприсягнув Господь батьками твоїм Авраамові, Ісакові та Якові, дати їм”. (5М.30:15-20).

„А тепер бійтеся Господа і служіть Йому в невинності та в правді, і повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки та в Єгипті, та й служіть Господеві.

А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Господові” (Іс.Нав.24:14-15).

„А Азарія, син Оведів, – злинув на нього Дух Божий. І вийшов він перед Асу та й сказав йому: „Послухайте мене, Асо та ввесь Юдо й Веніямине! Господь з вами, якщо будете з Ним, і якщо будете Його шукати, дасть вам знайти Себе. А якщо ви полишите Його, – полишить Він вас!” (2 Хр.15:1-2).

„До свого Воно прибуло, – та свої відцуралися Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його”. (Ів.1:11-12).

„Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, – останнього дня воно буде судити його!” (Ів.12:48).

„А Дух і невістка говорять: „Прийди!” А хто чує, хай каже: „Прийди!” І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” (Об.22:17).

На волю вибору людини також вказують інші тексти: 3М.26 розд.; Іс.Нав.24 розд.; Іс.45:22; Іс.55:1-7; Іс.66:4; Єр.15:16-19; Єз.18:23-32; Осії 4:6; Зах. 1:3,4; Ів. 6:67, 2 Тим. 2:11-12. Людина, маючи волю вибирати, може коритись Богові, а може і не коритись.

БІБЛІЙНІ СВІДЧЕННЯ ПРО ПОКОРУ БОГОВІ

„Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив” (1М.6:9). В той же час, коли всі інші люди грішили, він повірив Богові, що буде потоп. „І зробив Ной усе, – як звелів йому Бог, так зробив він” (1М.6:22; Євр.11:7).

„І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти та й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді” (1М. 7:1).

Аврам послухався Бога і вийшов з своєї землі, щоб піти до краю в який наказав Бог. (1М. 12:1-4; Євр.11:8).

„Господь його вивів надвір та й сказав: „подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити”. І до нього прорік: „Таким буде потомство твоє!” І ввірував Аврам Господеві, а  Він залічив йому те в праведність” (1М. 15:5,6). Він не пожалів для Бога сина свого, одинака свого. (1М. 22:1-16; Євр.11:17-19). Аврам був названий другом Божим (Іс.41:8; Як.2:23).

Мойсей був вірний Богові (4М. 12:7; Євр.3:2).

Також сини Ізраїля, хоча і не завжди, але виконували волю Божу.

„І пішли й учинили сини Ізраїля, – як наказав був Господь Мойсеєві та Ааронові, так учинили вони” (2М.12:28). – Це наказ Божий про Пасху.

Після того, як ізраїльтяни, біля Синайської гори, зробили золоте теля і поклонялися йому: „… став Мойсей у брамі табору й сказав: „Хто за Господа – до мене!” І зібралися до нього всі Левіїні сини. І сказав він до них: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Припашіть кожен меча свого на стегно. Перейдіть, і верніться від брами до брами в таборі, – і повбивайте кожен брата свого, і кожен приятеля свого, і кожен ближнього свого”. І зробили Левіїні сини за словом Мойсеєвим. І впало з народу того дня близько трьох тисяч чоловіка”. (2М. 32:26-28).

Розглянемо і наступний текст 2М.35:4-29: „ І сказав Мойсей до всієї громади Ізраїлевих синів, кажучи: „Оце та річ, що Господь наказав, говорячи: Візьміть від себе приношення для Господа. Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, приношення Господеві: золото, і срібло, і мідь” (4-5). „І приходили кожен чоловік, кого вело серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і приносив приношення Господеві для роботи скинії заповіту, і на кожну працю його, і на священні шати. І приходили ті чоловіки з жінками, кожен щедросердий і приносили … приношення для Господа” (21-22).

„Кожен чоловік та жінка, кого їхнє серце схиляло приносити для кожної праці, яку Господь наказав робити рукою Мойсея, – Ізраїлеві сини приносили добровільний дар для Господа” (29).

Завважте, вони не були „в Христі”, не були народжені „згори”, а добровільно, як вело їх серце, виконували Божу волю.

Були судді, царі і пророки, які каялися і слухалися Бога: це Гедеон, Давид, Аса, Єзекія, Ілля, Єлисей, Самуїл, пророки Ісая, Єремія, Єзекіїл, Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Огій, Захарія, Малахія та інші.

Це далеко не всі тексти, які говорять про те, де люди вірили Богу і виконували Його волю.

БІБЛІЙНІ СВІДЧЕННЯ ПРО НЕБАЖАННЯ КОРИТИСЬ БОГУ.

Були такі царі, які вводили ідолопоклонство: Манасія, Соломон, Ровоам, Ахав. Через це навели на Ізраїль суд Божий.

Ізраїль дуже часто противився Богу, за що Бог карав їх. Наведу лише кілька текстів: За невірство Ізраїль ходив сорок років ходив по пустині. (4М. 14 розд.; 5М. 1:25,26).

„Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, – то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі! Та вони відказали: Не підемо! І Я сторожів був поставив над вами говорячи: Прислухайтесь до голосу сурми!

Та вони відказали: Не будем прислухуватись!

Тому слухайтеся, люди, і пізнай, ти громадо, що станеться з ними. Послухай, ти земле: Ось Я веду народ цей лихе, плід їхніх думок, бо до слів Моїх не прислухались вони, а законом Моїм погордили” (Ер.6:16-19).

Бог через пророка Єремію говорить до Юдеїв: „Коли ж скажеш у серці своєму: „Чому такі речі спіткали мене?” – за численні провини твої відкриті подолки твої, оголені ноги твої силоміць! Чи мурин відмінить коли свою шкіру, а пантера – ті плями свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навчені чинити лихе! Тому розпорошу їх, мов ту полову, що вітром з пустині летить: Оце жеребок твій, це уділ, який Я відміряв тобі, – говорить Господь, – бо забула мене та надіялася на неправду!” (Єр.13:22-25).

Ці вірші говорять про те, що юдеї вже настільки навчились грішити і звикли до гріха, що не хочуть слухати Бога і робити добро. Тобто самі обрали непослух і забули Бога. За це вони будуть покарані і підуть в полон.

„Чи маю вподобання в смерті несправедливого? – говорить Господь, – чи ж не в  тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив?” (Єз.18:23).

„А Ізраїлів дім каже: „Неправа Господня дорога!  Чи ж Мої дороги неправі, доме Ізраїлів? Чи ж то не ваші дороги неправі? Тому буду судити вас, доме Ізраїлів, кожного за дорогами його, говорить Господь Бог. Покайтеся і відверніться від усіх ваших гріхів, і не буде вам провина на спотикання! Поскидайте з себе всі ваші гріхи, якими ви грішили і створіть собі нове серце та нового духа! І нащо маєте померти, Ізраїлів доме? Бо не жадаю Я смерти помираючого, говорить Господь Бог, але покайтеся та й живіть!” (Єз.18:29-32).

Візьмімо для прикладу пророка Йону, де ясно показано, що людина по своїй власній волі може не коритись Богові (Йона 1:1-3), а потім покаявшись виконає Божу волю (Йона 3:1-4).

Також жителі Ніневії творили зло (Йона 1:2), але після проповіді Йони повірили Богу і покаялись (Йона 3:4-10; Мт.12:41; Лук.11:32!).

Ісус Христос говорить: „Та до мене прийти ви не хочете, щоб мати життя” (Ів.5:40).

„Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли!” (Мт.23:37). Христос не сказав, „ви не мали змоги”, а „ви не захотіли”.

„ … тож про гріх, що не вірують у Мене” (Ів.16:9).

„… І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!” (Мт.24:14).

ІІІ. Висновок.

Ці тексти з Писання, разом з іншими, свідчать про те, що люди, які мали  волю вибору у едемському саду до гріха, так само мали і після гріхопадіння, і в даний час мають можливість і здатність вибирати між добром і злом, життям і смертю, благословенням і прокляттям.

Ще в Старому Заповіті Бог обіцяв благословення тим, хто буде слухатися Його (2М.28:1-14). І прокляття на тих, хто не слухається Господа. (5М. 28:15-69).

В той час Бог сказав: „Бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто додержується Моїх заповідей” (2М. 20:5-6).

Бог поклав перед людьми, які є рабами гріха, важливу для них мету: „Щоб Бога шукали вони…” (Дії.17:27; Іс.55:6-7; Єр.29:13; 1 Хр.28:9).

Людство в своєму гріховному стані поділились на тих, які більше полюбили темряву, як світло, вони до світла не ідуть (Ів.3:19,20; Рим. 1:18, 28-32; Єр.17:5,9; Мт.23:13; 1 Сол.2:15-16), і на тих, які більш полюбили світло, вони ідуть до світла (Ів.3:21; Пс.1; Єр.17:7-8).

„Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть” (Мт.5:6).

„Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. (Мт.5:8).

„Бо очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце до Нього”. (2 Хр.16:9).

Ось чому „повна зіпсованість”, або „абсолютна гріховність”, про яку вчать кальвіністи, це неправда, це не біблійне вчення. Воно виводиться із частини віршів вирваних із контексту Писання.

Якщо б людина не мала волі вибирати кому служити, то всі заповіді, всі заклики Бога навернутись до Нього втрачали б усякий сенс.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

БЕЗУМОВНЕ ОБРАННЯ

І. Виклад вчення.

„Наше визнання чи заперечення повної зіпсованості, як правильного біблійного твердження в основному визначить наше ставлення до наступного пункту, який розглядався на Дортрехтському соборі”.

Безумовне обрання викладено у Баптистському Визнанні Віри від 1689 року, яке ми тут цитуємо, як зручне узагальнення. Майже в ідентичних термінах це сформульовано у Вестмінстерському Визнанні Віри і в 39 статтях Англіканської церкви та у всіх головних визнаннях.

„Тих з людей, що є призначені до життя, – пише Баптистське Визнання Віри, – Бог перед заснуванням світу, згідно з Своєю вічною і незмінною ціллю, таємною радою та благом Його вибрав вас у Христі для вічної слави, лише з своєї вільної ласки і любови, не приймаючи жодну з інших дій істоти за умови або причини такого вчинку”.

„Вчення про безумовне обрання природно випливає із вчення про повну зіпсованість. Якщо людина справді мертва та полонена і сліпа, і т.д., тоді засіб проти цього має знаходитись поза людиною (тобто в Бозі)”.

Ми запитували в попередньому розділі: „Чи можуть мертві себе воскрешати?” І відповідь неминуче має бути: „Звичайно, ні!” Проте, якщо деякі чоловіки та жінки дійсно є воскрешені після духовної смерті –  „знову народжені”, як подає це Євангелія від Івана – і оскільки вони неспроможні самі здійснити це, то необхідно визнати, що воскресив їх Бог. З іншого боку, оскільки багато чоловіків таі жінок не є „оживлені”, ми мусимо знову ж визнати що це тому, що Бог не воскресив їх. Якщо людина нездатна порятувати себе сама, оскільки гріхопадіння в Едемі було повним, і якщо врятувати може тільки Бог, і якщо спасенні не всі, то висновком буде те, що Бог не обрав їх до спасіння.

Це не сліпа філософія, це взято побудовано та підтримано, і відкрито Писанням Божим. Ця тема широка, як океан, але ми не можемо зробити нічого більше як тільки навести кілька ключових віршів і місць з Біблії, що служитимуть картою та компасом через ці могутні моря. Історія Біблії – це історія безумовного обрання. Дивним є те, що ті, хто протиставляє себе цьому вченню, не можуть визнати цього. Деяким віруючим важко повірити в те, що Бог міг обминути одних та обрати інших, проте їм не важко повірити, що Бог покликав Авраама з язичницького Уру Халдейського і залишив інших у їхньому язичництві. Чому мав Бог обрати народ Ізраїля, як свій особливий народ? Не варто гадати бо Повторення Закону 7:7-8 дає нам відповідь: „Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бо ж ви найменші з усіх народів, але з Господньої любові до вас…” Чому мав Бог, повністю нехтуючи сімейними законами Ізраїля, вибирати молодшого сина Якова замість старшого Ісава? Знову „звернімось до Закону і свідоцтва”.  Римлян 9:11-13: „… щоб позосталась постанова Божа у вибранні… полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів”.

А те вчення, яке Ісус проповідував у синагозі в Назареті, хіба це не вчення про безумовне обрання? „Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць було за днів Іллі у Ізраїлі… Та Ілля до жодної із них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську, до овдовілої жінки… І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.” (Лук.4:25-27). Ми знаємо, що наслідок проповіді цього повідомлення нашим Господом був такий: „… і повели аж до краю гори… щоб скинути додолу Його”.

Нестача місця не дає змоги навести повний звіт про суверенний вибір Богом Своїх людей, але істина зрозуміла: „не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас…” (Ів.15:16). „Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?” (Рим.9:21).„Помилую, кого хочу помилувати…” (Рим.9:15). „Так як вибрав у Ньому Він нас перше закладин світу”. „Призначивши наперед, щоб нас усиновити” (Еф.1:4,5) і так далі (У.Дж.Сітон «П’ять пунктів кальвінізму», с.8-10).

ІІ. Критичний аналіз твердження про безумовне обрання в світлі Слова Божого.

Звернімо увагу, Сітон пише: „Вчення про безумовне обрання природньо  випливає із вчення про повну зіпсованість” (с.9). Тобто на першому місці стоїть не Слово Боже, а логічне мислення. Автор готує читача, щоб у нього вже була вироблена думка про те, як спасає Бог, перш ніж будуть наведені тексти з Біблії. Як було сказано вище, Святе Письмо не говорить про „повну зіпсованість” людини. У відповіді на перший пункт кальвінізму доведено, що людина як до гріхопадіння, так і після, має волю вибору. Тож все їхнє логічне доведення не має ніякого сенсу.

Зараз розглянемо наведені Біблійні вірші в контексті Біблії.

Про Боже передбачення (Рим.8:29) пише Сітон: „Тут говориться у зв’язку з людьми, а не з будь-якими вчинками, які вони здійснили. У Святому письмі: „Бо кого Він передбачив…”. Знову так само Бог говорить через Амоса: „Тільки вас Я ж знав з усіх народів землі” (Ам.3:2). Тобто незалежно від будь-якого їх вчинку доброго чи поганого Бог „знав” їх в тому розумінні, що Він їх любив і обрав, щоб вони були Його народом. Ось яким чином Він передбачив своїх обраних”. (У.Дж.Сітон «П’ять пунктів кальвінізму», с.11).

Жан Кальвін в своїй основній праці „Наставление в христианской вере” в книзі ІІІ пише про передбачення: „… Бог избрал нас по решению своей воли, – решению, которое Он принял в Самом Себе. Это равносильно тому, как если бы Он сказал, что Бог не рассматривал ничего вне Самого Себя, с чем мог бы сообразоваться, принимая такое решение” (с.390, ХХІІ:3).

„Поэтому слова, сказанные Христом его ученикам, верны по отношению ко всем верующим: „Не вы Меня избрали, а Я вас избрал” (Ин.15:16). Тем самым Он не только исключает предшествующие заслуги, но и указывает, что в самих верующих нет ничего, за что они должны быть избраны, но Бог определил их Своим милосердием” (с.390, , ХХІІ:3).

„Когда тот же апостол говорит, что верующие, к которым он обращается, избраны про предвидению Бога (1Пет.1:1-2), то этим словом он обозначает предопределение. В нём Бог определил Себе тех детей, которых захотел. Прибавляя в качестве синонима слово „предназначение”, он не оставляет сомнений, что Бог не выходит за пределы самого Себя, чтобы отыскать причину нашего спасения, так как это слово означает окончательное определение. Пётр говорит чуть дальше, что Иисус Христос есть Агнец Божий, предназначенный ещё прежде создания мира (1Пет.1:19-20). Ибо нет ничего более жалкого и глупого, нежели сказать, что Бог лишь высматривал сверху, откуда придёт спасение человеческому роду. Так что предузнанный народ похож на маленькую группу людей посреди огромной толпы, напрасно взывающей к имени Божьему” (с.393, 394 ХХІІ:6).

„Этот предмет многим представляется очень запутанным, так как они не находят каких-либо причин, по которым Бог мог определить одних к спасению, а других к смерти. Однако вскоре обнаружится, что они сами запутались вследствие недостатка здравого смысла. Более того, в этой тайне, которая их ужасает, мы видим, до какой степени учение о предопределении не только полезно, но приятно и сладостно, благодаря плодам, которые оно приносит”. (с.375, 376 , ХХІ:1).

„Следуя очевидным Положениям Писания, мы говорим, что Бог в Своём предвечном и непреложном плане однажды определил, кого Он желает спасти и кого оставить на гибель. Мы говорим, что относительно избранных этот план основан на Его милости вне всякой связи с заслугами людей. Напротив, врата жизни закрыты для тех, кого Бог желает предать проклятию”. (с.386, ХХІ:7).

„Я признаю, что именно по желанию Бога все дети Адама попали в беду, в которой пребывают по сей день”. (с. 405, , ХХІІІ:4).

„Я вновь спрошу их, как случилось, что падение Адама безвозвратно увлекло за собою в погибель столько людей вместе с их детьми, если этого не было угодно Богу? Здесь нужно заставить замолчать эти болтливые языки. Я признаю, что мы должны ужасаться Божьему решению. И всё же нельзя отрицать, что Бог предвидел это, потому, что именно так постановил в своём плане. Всякий, кто обвиняет в этом Божье предзнание, поступает безрассудно. Но на каком основании хулят Небесного Отца за то, что Он знал, что должно произойти? Если появляются какие-то жалобы, обоснованные или притворные, то они относятся, скорее, к Его приговору. То, что я сейчас скажу, не должно казаться странным: Бог не только предвидел падение первого человека, а в нём – гибель всего потомства, но Он хотел этого. Ибо подобно тому, как Его мудрость заключает в себе предзнание всех будущих дел, так и Его могущество предполагает, что Его рука управляет всеми делами и вещами. ” (с. 409, ХХІІІ:7).

„Как силою Своего призвания Господь ведёт избранных к спасению, которое Он предустановил для них в своём предвечном плане, так и отверженным Он вынес суждение, вследствие которого исполняет то, что определил для них. Поэтому тех, кого Он сотворил для осуждения и вечной смерти, дабы они стали орудиями Его гнева и примерами его суровости, Господь, чтобы их к определённому им концу, либо лишает способности слышать Его Слово, либо проповедью своего слова ослепляет и ещё более ожесточает”. (с. 431, , ХХІV:12).

„Человек, который желает считаться богобоязненным, не осмелится напрямую отрицать предопределение, которым Бог одних предназначил к спасению, а других к вечному осуждению”. (с. 381, ХХІ:5).

„Предопределением мы называем предвечный замысел Бога, в котором Он определил, как Он желает поступить с каждым человеком. Бог не создаёт всех людей в одинаковом состоянии, но предназначает одних к вечной жизни, а других к вечному проклятию. В зависимости от цели, для которой создан человек, мы говорим, предназначен ли он к смерти или к жизни”. (с. 381, ХХІ:5).

З наведених цитат видно, що Кальвін та кальвіністи вчать про передбачення так, що Бог наперед передбачив певну кількість людей на спасіння, незалежно від їхньої волі і нахилу сердець. І передбачення в них по суті те саме, що і призначення.

Зверніть увагу, не написано: кого Він захотів, тих і призначив, а написано: „Бо кого Він передбачив, тих і призначив…” (Рим. 8:29).

Для того, щоб краще зрозуміти, що означає слово „передбачення”, – звернімось до Біблії.

Про Ісуса Христа написано:

„… що був виданий певною волею та передбаченням Божим…” (Дії2:23).

„що призначений був іще перед закладинами світу…” (1Пет. 1:20).

Грецьке слово, яке переведене Огієнком „призначений” по Симфонії Стронга: „предузнать”, „знать наперёд”, „предвидеть”. Хоменко в Святому письмі переклав „передбаченого”.

Якщо судити з точки зору кальвіністів, то виходить, що Ісус Христос був призначений (передбачений) Отцем, щоб прийняв Він тіло і був розп’ятий, без врахування волі і бажання Христа.

Що написано в Святому Письмі:

Євр. 10:5-9 – Ісус Христос добровільно виконує волю Отця.

Ів. 10:17-18    –          Христос добровільно віддає своє життя.

Лук. 22:42   – „… Отче, як волієш, – пронеси мимо мене цю чашу!

Та проте – не моя, а Твоя нехай станеться воля!”.

Як бачимо, тут воля Ісуса Христа не виключена. Отець, врахувавши, що Христос добровільно виконає Його волю, тому передбачив Його як жертву примирення.

Як основний аргумент про призначення Боже без врахування волі і нахилу серця людини кальвіністи беруть текст із Рим.9:6-24. Цей текст говорить про те, що Бог є суверенний, верховний Володар над усім творінням, і ніхто не може противитись Його волі.

Але в той же час наш Бог є ласкавий та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий і справедливий (Йоіл, 2:13;5М. 5:10;  Пс.17:26-28; Єр.9:24; Пс.85:5; Пс.135).

Бог – Творець, Він любить Своє творіння. Він заплатив за гріхи світу дорогу ціну – віддав Сина Свого Однородженого (Ів.3:16) і не поступає з людьми як гончар із глиною, не робить одну посудину на честь, а одну на нечесть.

Розглянемо текст з  Рим.9:6-24 в контексті. „Бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, – щоб позосталась постанова Божа у вибранні, не від учинків, але від Того, Хто кличе, – сказано їй: „Більший служитиме меншому”, як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів”. (Рим.9:11-13).

Гай Д’юті пише:

„Згадайте визначення, взяті з провідних словників про вибрання, що означає „вибір, підбір, тобто найкраще з певного виду або класу” – „вибраний, тобто, кращої якості, ніж решта.”

Причина Божого вибору Якова, а не Ісава, є причиною, що захована в характерах цих двох чоловіків, і немає ніякої підстави для цього вибору у загадковості суверенної волі Бога. Давайте глянемо на характер цих двох чоловіків і побачимо чи це могло бути так.

Бог звернувся до Якова і відкрився йому; і Яків присягнувся клятвою служити Господу (1М.28:10-22). Яків поважав свого батька та матір і підкорився їхньому бажанню, щоб не одружуватись на жінці з поганського народу. Його свідомість протестувала проти тих хитрощів, яких навчала його мати (1М.27:11-13). Яків був мужем віри (Євр.11:21). Він був сильним у молитві та отримав перемогу над Богом, і його ім’я змінилося із „Яків” на „Ізраїль”, яке є великим заповітнім іменем серед юдеїв. Яків був чоловіком, що бачив Господа „лицем в лице” (1М.32:24-30). Звичайно, були і недоліки в його характері, та Бог змінив його й він став великим святим, та заповітнім партнером із Богом. Через усе Писання, Господь „Бог Авраама, Ісака та Якова”.

На противагу Якову, подивимось на Ісава. Він зневажив своє перворідство і продав його за „шматок м’яса” (Євр.12:16). Це свідчить про його нехтування духовними цінностями та бажання задовольнити свій апетит. Він одружився з поганськими жінками, і це було „горем” для його батьків (1М.26:34-35). (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь…” с.72).

Бог знавши це все наперед і ще до їх народження вибрав і полюбив Якова, а Ісава зненавидів і сказав: „Більший служитиме меншому”.

Апостол Павло продовжує:

„Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись”. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писання говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось, по цілій землі Моє Ймення” (Рим.9:14-17).

Причина чого Бог ожорсточив фараона знаходиться в 2М.3:19. Бог говорить: „І Я знаю, що єгипетський цар не дасть вам піти, як не буде змушений рукою сильною”.

Бог наперед знав, що фараон не послухає, як не буде змушений рукою сильною. Можливо, фараон відпустив би народ після першої кари, якщо би не був ожорсточений.

Отже, не випадкову людину поставив Бог над Єгиптом, щоб на ній показати Свою силу, і щоб звісилось по цілій землі Його Ймення, а таку, яка не бажала виконувати Його волю, якщо не буде змушена рукою сильною. Бог подібно поступить в дні антихриста. Тим, хто не прийме правди, щоб їм спастися, „Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду”. (2Сол.2:10-12).

„Отож, кого хоче – Він милує, і кого хоче – ожорсточує” (Рим.9:18).  Але милує і ожорсточує по справедливому. Всевишній знає все наперед і відповідно поступає.

В Пс. 17:26-27 читаємо: „Із справедливим поводишся Ти справедливо, із чистим – поводишся чисто, а з лукавим – за лукавством його”. (Рим. 1:21-28; 2:4-11; Еф. 4:18; 2 Сол. 1:6-9; 2 Тим. 4:3-4; 2 Пет. 3:15-16).

Дальше ап. Павло ставить 4 риторичних запитання:

1) „А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його?” (Рим.9:19). Відповідь підрозумівається „ніхто”.

2) „Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?” (Рим.9:20а).

Відповідь: Людина є немічна і не може сперечатися з всемогутнім Богом.

3) Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? (Рим.9:20б).

Відповідь: Творіння творцеві не може сказати.

4) Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?

Відповідь: Гончар має владу. Також Бог коли б захотів Він би міг зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть. Але справа в тому, що Бог так не поступає і підтвердженням цього є слідуючі вірші. „Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль” (Рим.9:22).

Гай Д’юті пише:

Це „бажаючи” Бога не означає, що Гончар наперед призначив глину для того, щоб вона була „посудинами гніву”. Доктор А.Т. Робертсон, високоповажний знавець грецької мови, написав: „Бажаючи” (гр. thelon) – поступлива форма дієприкметника, „хоча бажаючи” не причинно-наслідково… Те, що вони є відповідальні, можна побачити із 1Сол. 2:15”.

Розглядаючи те, що вони „готові були на погибель”, Вайн пише, що ап.Павло тут говорить про людей, що залишаються в злі і це „готові” є поставлені в середній стан, що означає – ці посудини підготували самих себе до погибелі. (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь…” с.83). Дальше Павло пише про посудини милосердя: „і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу, на нас, що їх покликав не тільки від юдеїв, але й від поган” (Рим.9:23,24).

Так, Бог готує своїх на славу: „І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим.8:28).

„А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але й дерев’яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть. Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло” (2Тим.2:20-21).

Тут посуд на честь пов’язаний з умовою „якщо”. Щоб бути таким посудом на честь, потрібно, щоб людина очистила себе від усього, що неприємне Богові.

Із цього видно, що Бог не створює одну посудину на честь, а другу на нечесть.

ІІІ. 1. Висновок.

Ці та інші тексти свідчать, що люди не є наперед призначеними роботами. Бог бачить все наперед, в Нього є мудрі та добрі підстави, для того, щоб змилосердитися над одними і бути суровим до інших. Господь поступає справедливо, в Нього неправди немає і кожний буде суджений згідно діл своїх. (Мт.16:27; Рим.2:5-8).

Там, де в Біблії написано, що ввірували ті, яким призначено (Дії 13:48 та ін.), потрібно пам’ятати, що вони призначені через передбачення.

„Изволение Божье основано было на том, что Бог уже видел пред Собою христиан такими, какими они являлись тогда ещё, когда они не существовали. Он предвидел их веру, их любовь к Богу – всё это было для Него как бы уже существующим” (Рим.IV,17).  Предопределил, конечно, здесь разумеется предопределение не абсолютное, а основано на предуведении свойств предопеределяемых личностей. „Из этого ясно, что призвание есть первый момент в осуществлении Божественного предопределения. Оно не обращено ко всем, а только к избранным. Это призыв божественной благодати, действующей таинственно на сердце человека и располагающей человека к принятию божественного слова (Флп. 1:6,29). Но во всяком случае этот призыв не может остаться тщетным: призванные – это те, кто способен возлюбить Бога и последовать Его призыву, как то предузнано Богом”. (Толковая Библия, издание преемников А.П.Лопухина, комментарий на Рим. 8:29-30, с. 476).

Тепер нам необхідно сказати дещо про віру.

Кальвіністи вчать: „… твердження про те, що ми у прийнятті Христа застосували віру і що Бог передбачив цю віру, і тому обрав нас, є кроком назад, бо де ми взяли віру для того, щоб застосувати її?”. Святе Письмо забезпечує їм відповідь: „… а це не від вас, то – дар Божий”. (У.Дж.Сітон „П’ять пунктів кальвінізму”, с.11).

Відповідь на це така: Написано: „Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий”. (Еф. 2:8). В даному вірші мова іде про те, що спасіння є дар Божий, і отримати його можна через віру (Рим.3:22-24). Не віра є дар Божий, а спасіння «через віру».

Про віру в Біблії написано:

1)    Рим.10:17 – „Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове”

Євр. 11:6 – „Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірити, що Він є…”

Буття 15:6 – „І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність”.

Рим. Євр. 4:17,18 „…Він – проти надії – увірував у надії, що стане батьком багатьох народів…”

Мт.8:10 „… навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”

Мт.9:28. „… Чи ж вірити Ви, що Я можу вчинити оце?”

Мт. 15:28 „… О, жінко, твоя віра велика, – нехай буде тобі як ти хочеш!”

Мт. 17:19-20 „… Чому ми не могли його вигнати? А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли ви будете мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: „Перейди звідси туди”, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!”

Мр. 5:34 „А Він їй сказав: „Твоя віра, о дочко, спасла тебе…”

Мр. 5:36 „… Не лякайсь, – тільки віруй!”

Мр. 6:6 „І Він дивувавсь їх невірству…”

Лук.18:8 „Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?” (Лук. 24:25).

1Пет. 1:7 – „… щоб досвідчення вашої віри було дорого цінніше за золото…”

Рим. 1-16: „… на спасіння кожному хто вірує”.

Гал. 2:16: „.. то ми ввірували в Христа Ісуса”.

1Ів. 5:4: „… А оце перемога, що світ перемогла, – віра ваша”.

Ів.11:25 – Промовляє до неї Ісус: „Я воскресення й життя. Хто вірує Мене, хоч і вмре буде жити. І кожен хто живе та хто вірує в Мене – повіки не вмре. Чи ти віриш в це?” (Ів. 5:24).

Ів. 3:14 – „І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути і Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженного Сина Божого”.

2) Дії 14:27 Бог відкрив двері віри поганам.

І Рим. 12:3 „… але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив”.

2Пет.1:1 „… до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа”.

Флп.1:29 „Бо вчинено вам за Христа добродійство, – не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього”.

1Кор. 12:9 – тут віра як особливий дар.

ІІІ. 2. Висновок.

З наведених текстів можна зробити твердий висновок, що для народження згори, для спасіння від людини вимагається віра.

„В Новом Завете если и говорится, что спасающая вера есть дар Божий – отчасти, то нигде этот дар не изображается разделяемым не поровну”. (Толковая Библия, издание преемников А.П.Лопухина, комментарий на Рим. 12:3, с.499).

Ми дуже мало можемо обирати в цьому світі. Місце народження, своїх батьків, ріст, свою зовнішність і т.п. – все це дав Бог згідно волі Своєї. Але людині Він дав волю вибору: між добром і злом, життям чи смертю. Вона має волю вірити або не вірити (Ів.6:63-65). Коли людина полюбила світло більше як темряву (Ів.3:19), в свій час Бог відкриває їй Євангелію Ісуса Христа (Дії 10:3-6;16;14) і вона через віру приходить до Бога (Ів.3:21, Дії 16:15). Це означає, що Отець притягнув до сина (Ів.6:44). Син відкрив Отця (Мт.11:27; Лук.10:22) і їй дано пізнати таємниці Царства Небесного (Мт.13:11; Мр.4:11; Лук. 8:10; Лук.24:45). А хто темряву більш полюбив як світло, (Ів.3:19), тим не дано знати, для них все відбувається в притчах (Мт. 13:11; Мр. 4:11,12; Лук. 8:10).

Таким чином вчення кальвіністів про „безумовне обрання” є не біблійне! Бо побудоване на частині текстів вирваних із контексту Біблії.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ОБМЕЖЕНЕ СПОКУТУВАННЯ (ЧАСТКОВЕ ВІДКУПЛЕННЯ)

І. Виклад вчення.

„ Цей третій пункт є не лише центральним з п’яти, але й призводить нас до центрального факту Євангелії, тобто призначення Христової смерті на хресті. Це не випадково. Теологи, які поставили перед собою завдання захисту істини Протестантської реформації від нападок з армініанського боку, дотримуючись біблійної та логічної послідовності у своїх формулюваннях і тепер досягли центральної точки в спасінні. Перш за все, вони спитали: «Хто має бути спасенним?» Відповідь була «людина». Але вчення Біблії про людину показало, що людина в її природному стані є повністю неспроможною себе спасти. Таким чином, вчення Біблії про людину викладену під загальним заголовком повної зіпсованості чи повної неспроможності. По-друге,  поскільки деякі чоловіки та жінки є безсумнівно спасенні, врятувати їх на відміну від решти людства міг тільки Бог. Це і є обрання: „Щоб позосталась постанова Божа в обранні…” (Рим.9:11). (У.Дж.Сітон „П’ять пунктів кальвінізму”, с.12).

Христос помер, щоб спасти певну кількість грішників, а саме тих, хто був обраний у Нього до закладин світу. (Еф.1:4); тих, кого Отець „віддав Йому з усього світу” (Ів.17:9). Тих, за кого він за Його словами пролив Свою кров: „Бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Мт.26:28). (Там же, с.13,14).

„Ми стверджуємо, що цей останній погляд віддає належне призначення приходу Христа на землю, та Його смерті на хресті: „Ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». Звичайно, не євреїв, бо євреї, не є спасенні, як народ: „Христос полюбив церкву і віддав за неї Себе” (Еф.5:25). (Там же, с.14).

„Ми не випускаємо з уваги факт, що є кілька місць з Святого Письма, які згадують про „світ”, і багато хто беруть їх за відправні пункти в питання Викуплення. Проте, коли ми порівнюємо їх з іншими місцями з Біблії, ми бачимо, що слово „світ” не обов’язково означає „кожний чоловік та кожна жінка у світі”. Ось, світ пішов за Ним, сказали вони про Ісуса, проте, не кожна людина пішла за ним. Цей вираз означає „з кожного роду людей” – як язичники та євреї. Божий намір має бути найактуальнішим питанням: мав намір Бог спасти всіх людей, чи ні? Якщо Він не мав наміру спасти всіх людей без винятку, а тільки обраних, діло Христа на хресті є славетним успіхом, і ми справді віримо: „Усе прийде до Мене, що Отець дає мені…” (Ів.6:37). З іншого боку, якщо Божим наміром було спасти весь світ, тоді викуплення Христа було величезною невдачею, бо величезна кількість людства ніколи не була спасенною. Христос сплатив наш борг? Світу чи обраних? Звичайно, якщо людина є викуплена викупителем, закон порушений нею задоволений на підставі роботи Поручителя.” (Там же, с.14,15).

ІІ. Критичний аналіз твердження про обмежене спокутування в світлі Слова Божого.

В Біблії нема такого виразу, як „обмежене спокутування”, як, власне кажучи, нема і виразів „повна гріховність”, „безумовне обрання”, „непереможна благодать”, „стійкість святих”.

Ісус Христос помер за всіх людей, щоб дати можливість кожній людині прийти до Нього.

„Бо це добре і приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди. Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого” (1Тим. 2:3-6).

1 Тим. 4:10 – „Який усім людям спаситель…”

Ів.1:29 – „Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”

Мт. 11:24 – „Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені…”

Мт. 24:14 – „І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім…”

Мт. 28:18-20 – „Тож ідіть і навчіть всі народи…”

Ів. 3:16 „Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однорожденого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” )

Ів. 12:47 – „… бо Я не прийшов світ судити, але спасти світ!”

Дії 17:30 – „Не зважаючи ж Бог на часи невідомості,  ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав дóказа всім, із мертвих Його воскресивши”.

2 Кор. 5:15 „… вмер Він за всіх…”

2 Кор. 5:19 „…Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважаючи на їхні провини, і поклав у нас слово примирення „

Євр. 2:9 „.. щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх…”.

2 Пет. 3:9 „Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довго терпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття”.

Об.22:17 „.. І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”

Бог є всезнаючий. Ісус Христос знав наперед, що не всі приймуть Його і тому сказав: „…бо це – кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26:28).

Мт. 1-21 „… бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів”.

Мт. 20:28; Мр. 10:45 „… душу свою дати на викуп за багатьох!”

Рим. 4:25; Еф. 5:25 „…Христос полюбив Церкву, і видав за неї Себе” .

Євр. 9:28 „… щоб понести гріхи багатьох”.

Євр.5:9 – „А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння”.

ІІІ. Висновок.

С. Санніков пише: „Следует сразу заметить, что ни один текст Писания не говорит, что Христос умер только за Своих. Слово «только» отсутствует во всех этих текстах. Говоря, что Христос умер за избранных, Библия в других местах добавляет, что не только за избранных. „Он есть умилостивление за грехи всего мира”. (1Ин.2.2.). (С. Санников «Начатки учения, Избрание и ответственность», с.42).

Таким чином Бог дав кожній людині можливість спастись. І Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди (1 Тим.2:3). Спасеться кожний, хто прийме Ісуса Христа і буде Йому вірний до смерті (Об.2:10).

Спасенні є не всі тому, що не всі хочуть прийти до Христа Спасителя. Вони темряву більш полюбили, як світло і не ідуть до світла – бо лихі їхні вчинки. (Ів.3:19,20).

Отже, кальвіністська наука про „обмежене спокутування (часткове відкуплення)” є небіблійна, вона побудована на частині текстів, вирваних із контексту Біблії.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

БЛАГОДАТЬ, ЯКІЙ НЕМОЖЛИВО ЧИНИТИ ОПІР

(НЕПЕРЕМОЖНА БЛАГОДАТЬ)

І. Виклад вчення.

„Четвертий пункт кальвіністської системи знову таки, є логічним наслідком всіх попередніх. Якщо люди внаслідок своєї падшої природи є неспроможними себе спасти, і Христос здійснив їхнє спасіння, тоді логічно випливає висновок, що Бог мав дати і спосіб прилучення їх до благ спасіння, яке Він забезпечив. Кальвіністська система теології при всій своїй бездоганній логічності, це більш ніж просто логічна система. Це система чистої Біблійної віри, яка твердо стоїть на Божому Слові.  Тоді її вчення про непереможну благодать не є винайдено людьми, які склали п’ять пунктів кальвінізму на Дортрехтському соборі, а одкровенням, відкритим у Святому Божому Слові. Наприклад, «А кого Він призначив, тих і покликав». (Рим. 8:30). Бог не тільки обрав чоловіків і жінок на спасіння; Він також покликав тих, яких вподобав обрати.  (У.Дж. Сітон „П’ять пунктів кальвінізму”, с.15,16).

„Для того, щоб здійснилась робота спасіння, зовнішній поклик має супроводжуватись внутрішнім покликом Божого Святого Духа, бо це Він, який «навчає про гріх, про праведність та про суд». І коли Святий Дух кличе чоловіка чи жінку, чи юнака Своєю Благодаттю, Йому неможливо чинити опір, його не можна розладнати, він є виявом непереможної Божої благодаті”. (Там же, с.16).

„Це знову підтверджується в Божому Слові життя, наприклад, в наступних віршах та уривках:

1. Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть (Ів.6-37). Зверніть увагу, це ті, кого Отець «дав Христу» – обрані, які „прийдуть до Нього”, і коли вони прийдуть, то не будуть „вигнані”.

2. „Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене не притягне його” (Ів.6:44). Тут нам Господь просто каже, що людині неможливо самостійно прийти до Нього; Отець має „притягнути” їх.

3. „Кожен, хто від Бога навчився, приходить до Мене”. (Ів. 6:45). Люди можуть чути зовнішній поклик, але тільки ті, „хто від Бога навчився”, відгукуються на нього і прийдуть до Христа. Таким чином разом з Симоном Петром: „Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій небесний Отець”.

4. „Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Рим.8:14).

5. Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав…” (Гал.1:15).

6. „Але ви – вибраний рід … щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Пет.2:19).

7. „А Бог всякої благодаті, що покликав вас до вічної слави своєї в Христі…” (1 Пет.5:10).

Одним видатним прикладом вчення про непереможну благодать, чи дієве покликання, звичайно, є випадок, про який ми читаємо в 16 розділі Дій Святих Апостолів. Апостол Павло проповідує Євангелію групі жінок над річкою у Филипах, і коли він це робить: „Прислухалась жінка одна, що звалася Лідія… Господь їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив”. Проповідник Павло говорив до вух Лідії – зовнішній поклик, але Господь проявляв до серця Лідії – внутрішній поклик непереможної благодаті.” (Там же, с.16,17).

„ Є три великі сили, які впливають на справу людського  спасіння.

1. Воля людини.

2. Воля диявола.

3. Воля Бога.

Яка з них переможе? Якщо Божа воля не є переможцем в справі спасіння, то переможе воля диявола, бо диявол сильніший від нас. Томас Уотсон, старий пуританин 17-го ст., яскраво висловлюється з цього приводу: „Бог іде переможно вперед у колісниці свого Євангелія… Він перемагає гординю серця, і заставляє волю, яка протиставилася Йому, як Форт Рояль, здатися і схилитися Його благодаті, Він примушує кровоточити кам’яні серця. О! Це могутній поклик! Чому ж тоді деякі люди говорять про моральне переконання? Хіба Бог у наверненні грішника тільки морально переконує і більш нічого? Якщо Бог у наверненні грішника тільки морально переконував би і більш нічого, то це означало б, що Він не вкладає стільки сили у спасіння людини, як вкладає диявол у її руйнування”.

Чия воля переможе? Наша? Справді хіба вона не повстала наче „форт Рояль” проти Господа: „Ви не прийдете до Мене, щоб мати життя вічне”. Воля диявола? Але хто ж буде спасенний, адже його воля завжди сильніша ніж наша. Але звичайно саме Євангеліє сильніше від сильних переможе і створене для перемоги у колесниці Його і Він перемагає! Він перемагає сатану, і Він також перемагає малу і слабу людину, на славу Його благодаті, якій не можна чинити опір. (Там же, с.18,19).

ІІ. Критичний аналіз твердження про непереможну благодать в світлі Слова Божого.

„Непереможна благодать” – просто вчить, що Бог пересилює грішника і спасає його проти його волі.

Кальвін пише:

„Во всяком случае, здесь я совершенно согласен со св.Августином, словами которого и воспользуюсь: Бог, превращая волков в овец, преображает их мощнейшей благодатью, дабы укротить их свирепость; а упорствующие не обращаются потому, что Бог не изливает на них такую благодать, хотя Он вовсе не лишен этой возможности, если бы пожелал ею воспользоваться” (Жан Кальвин «Наставление в христианской вере», Том второй, Книга ІІІ, с. 403).

„Позднее Августин добавил к этому следующие соображения. „Когда благодаря проповеди люди вступают или возвращаются на путь праведности, то кто действует в их сердцах ради спасения, если не Тот, кто взращивает насажденное и орошенное работниками. И если Ему угодно спасти, то никакое свободное решение не воспротивится этому. Посему нет сомнений в том, что воля людей не может противится воле Бога, который совершает всё, что пожелает, на небе и на земле, и который совершил даже то, что ещё наступит, ибо Он делает всё, что угодно и с волей людей». А также: „Когда Он желает вести людей, связывает ли Он их телесными узами? Нет, Он овладевает сердцами изнутри, побуждает их и влечет посредством воли человека, которую Он воспитал в нём”  (Там же, с.417).

Бог нікого насильно не спасає.

„До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його” (Ів.1:12,12).

Прийняти Його та повірити в Його Ім’я – це були умови для того, щоб  стати дітьми Божими. Чи може хтось зробити це, не бажаючи того? Лише ті, що прийняли Його, – стали дітьми Божими, інші не стали дітьми Божими.

Апостол Павло пише:

„Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не через вас, то дар Божий, не від діл,  щоб ніхто не хвалився”. (Еф. 2:8,9).

Дар же спасіння можна прийняти, а можна і не прийняти.

„Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”. (Ів.3:16). Зверніть увагу, спасеться кожний, хто вірує, невіруючий не спасеться.

Бог просить людей, щоб вони примирились з Ним. „Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом”. (2 Кор. 5:20) .

„Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали”. (Рим.6:17).

Із цих віршів видно, що Бог не насильно спасає рабів гріха, а вони від серця навертаються і віддають себе Богові, тобто через віру по своїй волі приймають дар спасіння.

Єпископ ліонський Іриней в кінці ІІ ст. писав: „Ибо у Бога нет насилия, благая воля всегда присуща Ему, и потому Он всем дает благой совет, но положил в человеке свободу выбора”.

Слідуючі біблійні тексти показують, що Духові Святому можна противитись.

Дії 7:15 – „О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, та і ви!”

Знову звернімось до Мт. 37,38 – „Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли! Ось вам дім залишається порожній для вас!”

Ісус Христос хотів, щоб жителі Єрусалиму прийняли Його, та вони не захотіли. І як бачимо Христос не змушував прийняти Його, а залишив їх.

Лук. 7:30 – „А фарисеї й законники відкинули Божу волю про себе, – і не христились від нього”.

Дії 13:46 – „… До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось”».

Духа Святого можна зневажати. Мт. 12:32; Мр.3:29; Євр.10:29.

Духу Святому можна говорити неправду (Дії 5:3),

Його можна спокушувати (Дії 5:9);

Духа Святого можна вгашати (1Сол.5:19); можна засмучувати (Іс.63:10; Еф.4:30).

Приклади тих які противились Богові.

Ананій і Сапфіра (Дії 5:3, 4,9)

Димас (Кол. 4:14; 2 Тим. 4:10).

Кальвіністи наводять приклад про непереможну благодать з (Дії 16:14). Цей же приклад ясно показує як кличе Бог, і показує вільну волю вибору людини.

Звернімо увагу на послідовність:

—                                             Павло розмовляє з жінками (13);

—                                             „Прислухається жінка одна, що звалася Лідія…, що Бога вона шанувала”(14а). З цього виходить, що Лідія хотіла слухати тих хто говорить про Бога і прислухалася.

—                                             А Господь із своєї сторони „їй серце відкрив, щоб уважати на те що Павло говорив” (14б);

—                                             Лідія добровільно приймає Христа – охрищується (15а).

Висновок.

1. Як було доведено в відповіді на другий пункт кальвінізму, Бог кличе тих людей, про яких наперед знає, що вони вірою приймуть Його. Ці люди більш полюбили світло, як темряву, вони ідуть до світла.

Іншим не дано знати таємниці Царства Небесного. Про них Бог знає наперед, що вони Ісуса Христа не приймуть.

Причина, також знаходиться в людях.

„Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують на вуха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і почути вухами, і зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!” (Дії, 28:27).

Через те, що ці люди полюбили темряву більше як світло, вони ненавидять світло і не приходять до світла. (Ів.3:19,20).

Ісус Христос кликав: „Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх…” (Мт.23:27).

В даному випадку Ісус Христос так, як би відказавшись від своєї величі, поступав як людина.

В Біблії взагалі нема такого поняття, як „непереможна благодать”, або „благодать, якій неможливо чинити опір”. Саме словосполучення є нелогічне. Вдумайтесь: „непереможний благий дар”, або „благий дар, якому неможливо чинити опір”. Якщо цьому дару неможливо чинити опір, то це вже не дар.

Таким чином кальвіністське вчення про «непереможну благодать», є небіблійне!

Воно побудовано на логічному мисленні і частині текстів, вирваних з контексту Біблії.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

СТІЙКІСТЬ СВЯТИХ (НЕ ВТРАТА СПАСІННЯ)

І. Виклад вчення.

„Зараз останній пункт – стійкість святих. Знов підводячи підсумок, звернімось до Баптистського визнання Віри, яке в цьому пункті відповідає і іншим історичним визнанням: „… Ті, кого Бог прийняв як своїх улюблених», говориться тут, „покликав і обдарував безцінним скарбом віри, освятивши Своїм Духом, не можуть цілковито  й остаточно втратити стану благодаті, але будуть певно стояти у ній до кінця і осягнуть вічного спасіння, дари і покликання Божі невідмінні” (Рим.11:29).

Знову ми покажемо, що це те саме, про що вчить Святе Письмо: „Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідний поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя … а ні інше якесь створіння не зможе відлучити нам від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим.8:29-30).

І знову, давайте визнаємо, що всі ті люди на Дортрехтському Соборі (і ті, хто вчить такому), викладали в малий об’єм у систематичній формі вчення Божого Євангелія про безкоштовну і суверенну благодать. Якщо людина не може себе спасти, тоді спасти має Бог. Якщо всі не є спасенні, Бог не спас всіх. Якщо Христос відплатив за гріхи, то це за гріхи тих, які спасенні. Якщо Бог має намір відкрити це спасіння в Христі серця тим, кого Він обирає, щоб спасти, то Бог дасть і дієві засоби для досягнення цього. Якщо, таким чином призначив для спасіння, Він вмер для спасіння і покликав до спасіння тих, хто не міг спастися сам, він збереже спасенних для вічного життя у славу Імені Свого.

Таким чином, після повної зіпсованості, безумовного вибрання і обмеженого вилуплення, і дієвого покликання, ми маємо – стійкість святих. „Я впевнений того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса” (Флп.1:6). Слово Боже переповнене вказівками на цю благословенну істину. „Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня…” (Ів.6:39).І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки” (Ів.10:28). „Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його” (Рим.5:10). „Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходять у Христі Ісусі” (Рим. 8:1).

Належність до Христа і є ознакою віруючого, він вперто витримує в справах Христових, він своїм старанням підтверджує своє покликання та обрання. Віруючий у Христа може впасти в спокусу, але Господь є вірний Бог, „який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі і полегшення дасть, щоб знести могли ви її”, так щоб віруючий йшов вперед, і знову вперед у справі спасіння свого на славу Христову. Ці незрівнянні вірші (Рим.8:29-30) показують Божественну логіку, яку просто стверджує кальвінізм. „Спасіння, яке починається в розумі Бога і задум Божий має закінчитись у виконанні непохитного призначення, що ті „кого Він передбачив” є вічно єдині з їхнім Спасителем”. (У.Дж.Сітон „П’ять пунктів кальвінізму”, с.19-21).

ІІ. Критичний аналіз твердження про стійкість святих в світлі Слова Божого.

„Мого голосу слухають вівці мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх і вихопити їх ніхто не може Отцеві з руки”. (Ів.10:27-29).

Тут бачимо дві істини: по-перше, вівці слухають голосу Христа, не якогось іншого голосу, а Ісуса Христа і ідуть за Ним (в даний час і постійно), не почули і перестали йти. Юда відпав. Для того, щоб іти за Христом, потрібно прикладати зусилля.

По-друге, те, що Бог настільки великий і всесильний, що ніхто не в змозі вихопити овець з Його руки.

Апостол Павло в посланні до Римлян пише, що ніхто і ніщо ззовні не може нас розлучити від любові Божої. „Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не може відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім.” (Рим.8:38,39).

Та Ісус не говорить, що ми не можемо звільнитись від Його руки і залишити Його, коли перестанемо слухати і йти за Ним, і таким чином втратити захист зі сторони нашого Бога. У нас є багато подібних обітниць дуже великих і дорогих,  де Бог зі Своєї сторони дає гарантію, що тих, які йдуть вслід за Христом, Він збереже до кінця.

„… ви бережені силою Божою через віру на спасіння” (1Пет.5а).

„Він вас утвердить до кінця неповинними бути для Господа нашого Ісуса Христа”(1Кор. 1:8; Юди 24).

Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса” (Флп.1:6).

І знаємо, що тим, хто любить Бога, „хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим.8:28).

В цьому є наша радість, і ми прославляємо Бога за цю Його тверду обітницю, що „ні людина, ні світ цей, ні сам диявол не взмозі вихопити Отцеві з руки”, до тих пір, поки ми перебуваємо в Ісусі Христі. Гарантом цього є „Дух Святий, Яким ми запечатані, і Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!” (Еф.1:13-14).

Перелік подібних текстів можна продовжувати, вони дають впевненість у житті вічному в теперішній час, але нічого не говорять про майбутнє. „Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя” (Ів.5:13).

Поправді, поправді кажу вам: хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя” (Ів.5:24).

Зверніть увагу – стоять слова „віруючи”, „вірує” (в даний час і постійно), а не „повірили” колись і на цьому зупинились. Апостол Павло пише до Галатів: „Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані не обрізання, – але віра, що чинна любов’ю”. (Гал.5:6). Цебто спасаюча віра є та, яка проявляється в ділах любові.

Прощення гріхів, народження згори, життя вічне, визволення із влади темряви (рабства гріха), переставлення в Царство Христа і посадження на небесних місцях у Христі Ісусі людина отримує тоді, коли повірить і охриститься (Мр.16:16; Рим.3:22-24; Еф.2:8,9 та ін.)

Після духовного народження віруючий є духовним немовлям, він повинен „жадати щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння” (1Пет.2:22; Як.1:21). Потрібно умертвити земні члени (Кол.3:5),     „… відкиньте, за першим поступуванням, старого чоловіка, який зотліває з звабливих пожадливостях, та відновиться духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості і святості правди” (Еф.4:22-23). Стремитися бути досконалим як досконалий Отець Небесний (Мт.6:48), тобто йти дорогою освячення (1Сол.4:3). Бо без святості ніхто Господа не побачить (Євр.12:24). Тому написано зі страхом і тремтінням виконуйте спасіння своє (Флп.2:12; 1Тим.4:16).

Бог дав нам усе потрібне для життя і побожності, нам даровані „цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління” (2Пет.1:3,4). Він „викликає в нас хотіння і чин за доброю волею Своєю” (Флп.2:13). Але від нас вимагається докласти до цього всю пильність і показати в нашій вірі любов на ділі і лише тоді щедро відкриється нам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа (2Пет.1:5-11). І будемо пам’ятати, що „Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його” (Мт.11:12).

В посланні апостола Якова читаємо, „… що людина виправдується від діл, а не тільки від віри?” (Як.2:24). Віра, яка не проявляється в добрих ділах є мертва і вона не може спасти (не можемо через таку віру увійти у Царство Небесне) (Як.2:14,17,26). Коли ми є не виконавці слова, а тільки слухачі, то самі себе обманюємо (Як.1:22; Мт. 7:24-27).

„Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця” (Євр.3:14).

Дивно як можна стверджувати, що святі не можуть відпасти від благодаті, коли Писання послідовно говорить про це.

Ви, що Законом виправдовуєтесь, – полишилися без Христа, відпали від благодаті!” (Гал.5:4).

„Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають” (Євр. 6:4-6). Тут явно мова йде не про тих, хто тільки зовнішньо приєднався до зібрання святих, а про тих, які стали причасниками Духа Святого, тобто стали частиною духовного тіла, просвітились скуштували небесного дару і все таки відпали.

„Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування” (2Пет.3:17).

Ісус Христос говорить: „Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я заповідую”.(Ів.15:14). Завважте, є умова.  Друзі, якщо чините все, що Ісус заповідує. А якщо не чините, то Ісус Христос говорить: „Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає”. (15:2а);

„Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відхилений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, – і згорять”. (Ів.15:6)„…Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою, не величайся, але бійся. Бо коли Бог  природних галузок не пожалкував, то Він і тебе не пожалує! Отож, бач добрість і суворість Божу, – на відпалих суворість, коли ж ні, той ти будеш відтятий”. (Рим.11:20-27).

„…бо коли живете за тілом, то маєте вмерти…” (Рим.8:13а). Дехто стверджує, що якщо ми колись народились, то ми уже не можемо не бути не народженими; але ми знаємо, що можем померти!

Послання до Євреїв, адресоване християнам (Святі брати, – учасники небесного покликання, 3:1) має багато застережень і це було б марною тратою паперу, якщо б можливості, або небезпеки втратити спасіння не існувало! І все це написано дуже простими словами. Звернімо увагу лише на деякі з них: „Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься „Сьогодні”, щоб запеклим не став котрій з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця”. (Євр.3:12-14).

„Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшне якесь сподівання суду та гнів палючі, що має пожерти противників. Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає „ при двох чи трьох Свідках”, –скільки ж більшої муки, – додумується? – заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений був, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь”. І ще: „Господь буде судити народа Свого”! Страшна річ – упасти в руки Бога Живого!” (Євр.10:25-31).

Чи завжди ті, хто все таки відпадають, повертаються до Бога перед смертю? Ні! Фактично, це місце Писання говорить нам, що вони можуть досягнути такої точки, звідки повернутися уже не зможуть!

„А між людьми були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль”. (2Пет.2:1)

Хтось, може, скаже, що вони взагалі ніколи не були спасенні, але Петро говорить „… відречуться від Владики, що викупив їх…” Як можна висловитись ще ясніше ???

„Бо коли хто втече від нечистоти світу через пізнання Господа й спасителя Ісуса Христа, а потому знав заплутуються ними та перемагаються, –то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведності, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді!” (2Пет.2:20,21).

В той час, коли деякі, відпавши і живши в гріху, дійсно повертаються до Бога, Біблія однако, дає нам багато прикладів відносно тих, хто до Бога не повернувся.

БІБЛІЙНІ ПРИКЛАДИ

1. У нас є приклад відносно ізраїльтян в 1Кор.10:1-12, де нам говориться, що всі вони були звільнені від Єгипту і всі розділяли духовні благословення. Але багатьох не вподобав Бог і понищив їх у пустині. „Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!”

2. На Саула злинув Дух Господній. Бог змінив йому серце на інше, він став іншою людиною (1Сам.10:6,9). Але ми бачимо, що наприкінці життя Господь відступився від нього. (1Сам.28:16).

В 1Хр.10:13 читаємо: „І помер Саул за своє беззаконня …”.

3. Ананій і Сапфіра, пізнавши правду, самовільно грішили і за це в гріху  померли (Дії 5:1-11; Рим.6:23а).

4. А в 2 Послані Петра 2:15 нам говориться про тих, що „покинули просту дорогу та й заблудили”. Зрозуміло, що йшли вони правдивим шляхом, але потім залишивши його не дивлячись на те, що Бог був в силі зберегти їх , якщо вони перебували б в Його доброті (Рим.11:22б). І вони не просто заблудившись на деякий час і все ще  були спасені, бо дальше ми читаємо, що „вони – джерела безводні, хмари, бурею гнані і для них приготований морок темряви! (17).

5. „А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та побожності ви, що  чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього не скверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа Нашого вважайте за спасіння, як і  улюблений брат наш Павло писав був до вас за даною йому мудрістю. Як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання на власну загибель свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування”. (1Пет.3:11-17, 1 Тим.1:18-20).

6. „Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер  говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги Хреста Христового. Їхній кінець – то загибель, шлунок їхній бог, а слава – в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!” (Флп.3:19).

7. А між терен посіяне, – це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього  та омана багатства заглушують слово, – і воно зостається без плоду. (Мт.13:22);

8. „А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокусу та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання”. (1Тим.6:9,10).

Якщо ми не послушні Богу, живемо в гріху і догоджуємо тілу, то не залежно від того, яким би славним не було наше минуле, ми не можемо розраховувати, що будемо спасенні.

Бог говорить: „Коли Я скажу до справедливого: Буде конче він жити, а він надіявся б  на свою справедливість, та робив би кривду, то вся його справедливість не буде згадана, і за кривду свою, що зробив, він помре! А коли Я скажу до несправедливого: Конче помреш ти, а він навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість, … то конче буде він жити, не помре!” (Єз.33:13-15; Об.2:5;Об. 3:16).

„А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті хто слухає духів підступних і наук демонів”. (1Тим.4:1).

„А тепер бійтеся Господа й служіть Йому в невинності та в правді, і повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки, та в Єгипті, та й служіть Господеві. А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, а чи богам аморейським, що ви  сидите в їхньому краї. А Я та дім мій будемо служити Господові. Коли ви покинете Господа, і будете служити чужим богам, то Він вернеться, і зробить вам зло, і вигубить вас по тому, як робив був добро вам.” (Іс. Нав.24:14 – 15,20): „І промовив Господь до Мойсея: „Хто згрішив Мені, того витру із книги Своєї”. (2М.32:33).

„Переможець зодягнеться в білу одежу, а ймення його  Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Анголами”. (Об.3:5).

Господь з вами, якщо будете з Ним, і якщо будете Його шукати, дасть вам знайти Себе. А якщо ви залишете Його, – полишить Він вас!” (2Хр.15:2)

„А тепер, сину мій, Соломоне, знай Бога, Отця Твого і служи Йому всім серцем та всією душею, бо Господь вивідує всі серця та знає всякий витвір думок. Якщо будеш шукати Його, то ти знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди”. (1Хр.28:9);

„А коли терпимо, то будемо разом також царювати. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас!” (2Тим.2:12);

Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.” (Мт.10:32,33). „ Але Я живий, – слава Господня наповнить увесь оцей Край”. Тому всі ті люди, що бачили славу Мою та ознаки Мої, що чинив Я в Єгипті та пустині, але випробовували оце десять раз та не слухалися голосу Мого, поправді кажу, – не побачать воно того Краю, що Я заприсяг був їхнім батькам. І всі хто зневажали Мене, не побачать його!” (4М.14:21,23).

„А коли праведний ледве спасеться, то безбожний та грішний де зможе з’явитись?” (1Пет.4:18).

Християни – це ті, кого Бог визволив рукою сильною, та витягненим раменом з Єгипту – з рабства гріха (Ів.8:34-36), їм ще треба пройти через пустиню – світ цей, де диявол ходить, ричучи як лев, що шукає пожерти кого (1Пет.5:8),   де є небезпека відпасти (Євр.3:13-14;Євр.4:11; Євр.12612-17,25 Кол.1:23) і ввійти в обіцяний Край – Царство Господа нашого Ісуса Христа (Євр.4:9, 2 Пет.1:11). А ввійде тільки той, хто буде вірний до смерті (Об.2:10б; Мт.10:22; 1Кор.9:25 та ін.).

„Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився. Бо Євангелія була звіщана нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося  з вірою слухачів. Отож, попильнуймо війти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим.” (Євр.3:1,2,11). „Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли”. (Євр.2:1).

Послідовники „вічної безпеки” дуже часто цитують:

„Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Рим.8:29,30).

Наприклад, Райрі пише:

„Бог намерен прославить всех тех, кого Он предопределил, призвал и оправдал; если бы кто из тех, кто был предопределён, призван и оправдан, потерял спасение, то число прославленных было бы меньше, чем число оправданных. Но приведенный выше стих утверждает, что число оправданных равно числу прославленных  (Райри, „Основы Богословия”, с.392)”.

Перед нами є добрий приклад того, як кальвіністи перекручують Писання. Головним принципом правильного розуміння Святого Письма є – дотримуватися контексту. Зараз розглянемо цей текст в контексті Писання.

Ап. Павло пише: що „всі згрішили і позбавлені Божої слави” (Рим.3:23).

Коли людина народжується згори (Ів.3:3,5) духовно, ставши членом тіла Христового ( 1 Кор.12:13), вона знову входить в славу Божу. „Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави”(Рим.15:7). На християнах спочиває Дух слави (1 Пет.4:14).

Таким чином християни вже перебувають у славі Божій і вірних ще чекає остаточне прославлення (Рим.8:17,18; Кол.3:4). Зверніть увагу на послідовність в Рим.8:30

в вічності:

передбачив

призначив

в часі:

покликав

виправдав

прославив.

Всі дієслова стоять в минулому часі, про майбутнє тут мова не іде.

Бог  в вічності передбачив (наперед бачив) тих людей, які вірою приймуть Ісуса Христа, і призначив їх для того, щоб були подібні до образу Сина Його. Коли настав їхній час, Бог покликав їх через Євангелію, вони народились згори і ввійшли в славу Божу, тобто Бог їх прославив. Тепер вони повинні виконувати своє призначення: ставати подібними до образу Сина Його, змінюватись від слави на славу (2 Кор.3:18), іти дорогою освячення (1Сол.4:3,7). Бо без святості ніхто Господа не побачить (Євр.12:24).

Апостол Павло дальше пише:

„… ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує! Отже, бач добрість і суворість Божу, – на відпалих суворість, а на тебе добрість Божа, коли перебудеш у добрості, коли ж ні, то й ти будеш відтятий” (Рим.11:20-22).

Гарет Л.Риз коментує:

„ Именно верой приобретается и поддерживается место среди истинного народа Божьего; именно по причине неверия этого места можно лишиться. Этот принцип, как говорит Павел, применим без пристрастия к язычникам также, как и к иудеям. Ветви, которые были привиты, когда стали верующими, будут отсечены, если перестанут быть мужами веры. Вновь мы ясно сформулировали, что положение человека перед Богом условно”. (Гарет Л.Риз Критический и экзегетический комментарий к книге апостола Павла Послание к Римлянам”, с.408).

ІІІ. Висновок.

Виходячи із цих та інших текстів Святого Письма, можна зробити тільки такий висновок: вчення про „стійкість святих”, „невтрату спасіння”, „вічну безпеку” є небіблійне! Воно основане на логіці і частині біблійних текстів вирваних з контексту Писання.

„Невтрата спасіння” і „вічна безпека” існує тільки в тому розумі, хто в цю неправду вірить. Як хтось влучно завважив – вчення про те, що ми згрішимо і не помремо прозвучало вперше в Едемському саду. Бог сказав: „Напевно помреш”, а сатана сказав: „Ні, не помрете, згрішите і все одно будете мати вічне життя.”

„Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне”. (Гал.6:7-8).

„Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його”. (Об.22:12).

„Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя і від міста святого, що написані в книзі оцій”. (Об.22:18,19).

ВИСНОВОК

А. Кальвінізм учить, що спасіння приходить не через віру.

Вище ми довели, що питанні спасіння знаходиться у залежності від волі людини, яка хоча і нездатна сама себе спасти, але може бажати цього спасіння. Оскільки віра належіть самій людині, Бог зробив її умовою спасіння. Даніель Д.Корнер пише:

„Более того, кальвинизм учит, что возрождение предшествует вере: „Разумеется, видение Царства Божьего – проявление веры, и поэтому вера невозможна без духовного возрождения. Тем самым возрождение должно предшествовать вере. На этом основании можно утверждать, что порядок таков – возрождение, вера, оправдание”. (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.48).

Роберт Є.Пікірілі пише про кальвіністське вчення:

„Рождение свыше – это мгновенная внутренняя работа в человеке. „Влияния Духа отлично от влияния истины, от влияния одного человека на другого и вообще от любого другого влияния. Его энергия действует непосредственно на саму человеческую душу”. Это значит, что Дух Божий действует, не используя даже Слова Божьего. Рождение свыше не требует от человека веры; как замечает Шедд, „мёртвый не может участвовать в своём воскресении” (Роберт Л.Пикирилли „Кальвинизм, арминианство и богословие спасения”, с.176).

„Рождение свыше не обязательно связано с обращением, хотя обычно они происходят одновременно. Рождение свыше происходит неосознанно, обращение же – сознательно, оно может совпадать с рождением свыше или следовать за ним через некоторый промежуток времени. Рождение свыше не требует участия Слова, обращение – требует ”. (Там же, с.176).

„Мы не должны заблуждаться: традиционно кальвинистское мнение гласит, что спасение происходит не верой, и об этом свидетельствуют разные элементы богословия спасения. Когда кальвинисты обращаются к вечности и исследуют замысел Божий, они видят спасение избранных независимо от какого-либо решения человека. Бог, приняв решение, послал Христа во искупление избранных, и только их. Когда в истории человечества приходит время осуществить это искупление на опыте людей, Божий Дух сначала возрождает их таким образом, чтобы Он мог дать им требуемую веру. Конечно, это упрошенное описание, но оно точно…”  (Там же, с.283).

Гай Д’юті пише:

„Ми навели цитати з праць професора Сіберга, який по-дружньому ставився до Августина і його доктрин, і який сказав, що „там була величезна кількість непослідовностей та внутрішньо суперечливих тенденцій у його вченні. Навіть редактори Августина Блаженного визнали, що він був погано споряджений для інтерпретаторської діяльності”. Августин сформулював закони інтерпретації для своїх опонентів, та сам постійно порушував власні правила при тлумаченні текстів Писання щодо доктрини передпризначення” (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь… ”, с.140).

Відомий професор історії Церкви Адольф Гарнак з Берліна (1851-1930) у своїй відомій праці „Історія догматів” писав:

„Августин сам собі перечив…” (с.217). Його доктринальні вчення були „в’язкою непослідовностей та вкрай спірних ідей” (с.209). „Його доктринальне вчення було безбожною та нерозумною догмою” (с.217). „Суперечності Августина були величезними” (с.220). „Його вчення було подолане непослідовністю” (с.220) (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь…”, с.141).

Гай Д’юті пише дальше: –

„… про Жана Кальвіна , який навчав спасінню без жодних умов, як і Августин. Для Кальвіна Августин був світлом на його шляху”. (Там же, с.141).

„Кальвін знайшов … фатальну легкість того, щоб вичитувати в Писанні саме те, що він хотів там знайти. У Кальвіна був спосіб, за допомогою якого він відірвано тлумачив кожний уривок, котрий суперечив його догматичним уподобанням. Його тлумачення мали „багато недоліків”.

Гай Д’юті пише:

„Кальвін, як і Августин, вивів слушні правила тлумачення своїх суперників щодо інших доктрин, але сам постійно порушував власні правила при тлумаченні текстів Писання, що стосуються передвизначення. І справедливою є вимога, щоб той, хто тлумачить, був також послідовним. Та Августин і Кальвін такими не були” (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь…”, с.141, 142).

Гай Д’юті, цитуючи доктора Ф.В.Фаррара, пише:

„Неправильне розуміння Писання повинно бути визнаним однією з найбільших бід християнського світу” (Гай Д’юті „Як у слові Моїм позостанетесь…”, с.165)

Б. Небезпека науки про „вічну безпеку”.

Деніел Д.Корнер пише:

„По мнению некоторых сторонников учения о безусловном спасении, будущие грехи верующего уже получили прощение.

Во-первых, все наши грехи – прошлые, настоящие и будущие – получили прощение, когда вы уверовали в Иисуса. Нет ни одного, который бы Он уже не простил”. „Что может осудить верующего, все прошлые, настоящие и прошлые грехи которого прощены? ”

„Божий искупительный план включает спасение как от прошлых грехов, так и от всех, которые возникают после спасения, то есть от грехов, совершенных до рожденья свыше и после него. Таким образом, когда верующий грешит, он всё равно остаётся в безопасности, поскольку его грехи понёс Тот, Кто занял его место и выполнил все требования закона вместо него” (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.101).

„Христианин может заплатить в жизни очень высокую цену за грех, но благодаря совершенному Христом искуплению „у греха нет силы его лишить спасения”. Коль скоро Христос искупил все наши грехи, „мы никак не можем совершить грех, который лишил бы нас спасения… Получив однажды спасение, мы не можем потерять его, ибо любой совершенный нами грех покрыт кровью Христа”. „Грехи подвергают опасности лишь повседневное общение человека с Богом. Они не подвергают опасности его конечного спасения от ада. Грех никогда не может погубить верующего”. (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.100).

Апостол Павло пише про Ісуса Христа:

„що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів” (Рим.3:25). Після народження згори, коли християнин згрішить, то для того, щоб був прощений гріх, йому необхідно визнати свій гріх і покаятись.

Апостол Іван пише віруючим:

„Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та правдивий, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Ів.1:9).

Деніел Д.Корнер пише:

„Обратите внимание на использование а этом стихе местоимений множественного числа. Апостол Иоанн включал в эту группу и себя, и это свидетельствует о том, что в 1Иоан.1:9  он обращается к верующим, уже получившим первоначальное спасение. Следовательно, о грехе нельзя забывать никогда, как это показано в даном стихе и во многих других местах Нового Завета”.

„Коль скоро в 1Иоан 1:9 показан Божий путь получения прощения после спасения, неисповедание грехов ведёт к отказу в прощении. Такая печальная судьба ждёт христиан, которые полагают, что их будущие грехи прощены ещё до их совершения”. (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.102).

Деніел Д.Корнер пише:

„Помимо этого, согласно учению Кальвина о «неотступности святых» (называемое также учением о «раз и навсегда полученном спасении») служит часто „лицензией на аморальное поведение” под видом благодати. „Возлюбленные! Имея всё усердие писать вам об общем спасении, я почёл за нужное написать вам увещевание – подвизаться за веру, однажды преданную святым. Ибо вкрались некоторые люди, издревле предназначенные к сему осуждению, нечестивые, обращающие благодать Бога нашего в повод к распутству и отвергающие единого Владыку Бога и господа нашего Иисуса Христа” (Иуды 3-4).  (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.48).

Всё позволительно

Наконец, Павел дважды записал: „Всё мне позволительно, но не всё полезно” (1Кор.6:12; 10:13). В контексте обоих стихов речь идет, прежде всего, о пище. Более того, мы можем быть совершенно уверенными, что правильное истолкование этих стихов никоим образом не противоречит необходимости праведного поведения христианина. Яркий пример иного истолкования нашёл выражение в выступлении Боба Джорджа по национальному радио США: „Вопрос: Может ли чадо Божье употреблять марихуану? Ответ Джорджа: Чадо Божье может делать всё, что ему захочется. Всё позволительно, но не всё полезно. Но суть проблемы не в употреблении марихуаны. Суть проблемы в отвержении истины”.

Чуть позже в этой же программе Боб Джордан заявил: „…Будучи чадом Божьим, я мог бы пойти сегодня и напиться, если бы мне этого захотелось. Если бы это было непозволительно, то речь шла бы о законе, но я просто не считаю это полезным”. Нечто подобное Джордан заявил и в другой радиопередаче: „Павел сказал: „Всё мне позволительно, но не всё полезно”. Позволительно ли заниматься блудом? Да. Полезно ли это? Нет. ” Последняя цитата была ответом молодому человеку из Нью-Йорка, перед которым стояла проблема сексуального греха.

Читатель, если ты будешь вести себя в соответствии с тем, что ты только что прочитал (а эти взгляды распространяются по радио на всей территории Соединенных Штатов), то, согласно Писанию, ты попадешь в ад. „Не обманывайтесь, нечестивцы Царства Божьего не наследуют” (1Кор.6:9). Истина в следующем: нам надо воздерживаться (Деян.15:20,29; 1 Фес.4:3) и убегать от блуда (1Кор.6:18).» (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.156,157).

Розуміння самогубства кальвіністами.

Розуміння самогубства Чарльзом Стенлі.

„В общем, позиция д-ра Стэнли, якобы основанная на Писании, заключается в том, что самоубийство не приводит к потере спасения, но, несомненно, лишает наград на небе, поскольку противоречит Божьему плану в отношении нашей жизни, коль скоро оно не соответствует Божьему плану, его нельзя рассматривать как реальный выбор для верующего. Из этого мы видим, что, по взглядам Стэнли, нераскаявшиеся убийцы (самоубийцы) попадают на небо, если у них какое-то время была спасительная вера во Христа. Тем самым, в соответствии с учением о безусловном спасении, Стэнли заявляет, что духовное состояние человека в самом конце жизни не имеет никакого значения для его судьбы в вечности. В противоположность этому см. Мт.10:22; Евр.3:14; Откр.2:10; Ср.Откр.21:8. Такого рода учением о самоубийстве Стэнли (и иже с ним) вкладывает заряженный пистолет в руки страдающих христиан, лишившихся всякой надежды. В глазах тех, кто попадаются на удочку учения о безусловном спасении, самоубийство выглядит фактически благословением, поскольку прекращает страдания на земле и быстро отправляет их на небо, где нет никаких страданий.

Согласно Библии, нераскаявшихся убийц ждет не небо, а озеро огненное (Откр.21:8; 1Ив.3:15). Не забывайте: невозможно сначала убить себя, а потом покаяться!

Возвращаясь к пониманию Писания Стэнли, отметим его слова: „независимо от ваших дел как чада Божьего, вы получаете прощение. Убийство? Прощено. Воровство? Прощено. Прелюбодеяние прощено. Идолопоклонство? Прощено”. Учением о безусловном спасении, несомненно, открывается ящик Пандоры. Самые отвратительные среди известных человечеству грехов перестают быть чем-то, чего следует избегать ради получения спасения, так как христианин получает прощение ещё до совершения греха. В другом месте Стэнли говорит: „В ад человек отправляется не потому, что лжёт, обманывает, ворует, насилует, убивает или проявляет неверность”.

Богословские взгляды, согласно которым человек может сделать что-либо, возвращающие его назад в состояние духовной смерти, и тем самым отрицающие Божье предопределение, равнозначны принятию представления, в котором человек занимает место водителя, а Бог просто пассажир.

Если и существует искажение Писания и ложное послание благодати, представляющие собой, по сути, повод к распутству, то такого рода учение – именно этот случай. Это не та благая весть, о которой говорит Библия. Это дурная весть для всех, кто принимает её.

Невозможно подсчитать, сколько самоубийств, развалов семей в результате разводов и преступлений произошло под влиянием учения о безусловном спасении, которое продолжает распространяться. ” (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.323,324).

Джон Мак-Артур про самогубство:

„Это не только грех, это противозаконно, – сказал он. – Но мы учим, что даже если верующий лишает себя жизни, Господь всё равно принимает его в Свое присутствие». (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с. 328).

В. Як поводитись з тими, хто проповідує кальвінізм.

„К сожалению, есть люди, для которых учение о безусловном спасении, придающее чувство ложной безопасности и игнорирующие библейские предупреждения, имеют большую ценность и большее значение, чем вечная истина Бога. От свое   й любимой доктрины их не заставляют отойти никакие доказательства противоречий внутри учения о безусловном спасении и ущербности истолкований, никакие библейские примеры людей, ставших духовно потерянными, никакие опровержения аргументов. Они до самой могилы будут пытаться защищать это учение». (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.410).

Диявол дуже хитрий, для поширення кальвіністського вчення „про вічну безпеку” він використовує також людей, які живуть праведним життям. Від цього це вчення стає ще більш небезпечним. Люди дивляться на їхнє життя, і думають, що це вчення від Бога.

Апостол Павло пише:

„Людини єретика по першім та другім наставленні відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить і він сам себе засудив”. (Тит.3:10,11).

Апостол Іван пише:

„Кожен, хто робить переступ та не перебуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його! Хто бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його!” (2Ів.9-11).

„Боротись за віру” (Юд.3,4).

„Потребность соблюдать эту заповедь необычайно высока, потому, что в наши тёмные дни большое распространение получило учение о раз и навсегда полученном спасении. Оно бесстыдно проповедуется и отстаивается по радио, по телевидению, в Интернете, преподавателями и ректорами семинарий и школ, лекторами на конференциях, авторами „христианских” бестселлеров, в примечаниях и толкованиях Библии, пасторами, пресвитерами, дьяконами и преподавателями воскресных школ во всём мире; миссионерами и проповедниками, известными апологетами нашего времени.

Несомненно, с тех пор, как учение о раз и навсегда полученном спасении впервые было высказано змеем (Быт.3:4), оно оказало вредоносное воздействие на миллиарды душ”. (Дениел Д.Корнер „Вечное спасение на условии веры”, с.478).

Кальвіністська наука про „вічну безпеку” спрямована на те, щоб приспати пильність християнина. Якщо душа розслаблена, забула про небезпеку, що супротивник наш – „диявол – ходить ричучи як лев, що шукає пожерти кого” – (1Пет.5:8), то її звичайно легше звести.

Заповідь про пильність повторюється в Новому Заповіті частіше, як інші.

„Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні”. (1Кор.16:13).

„Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу…”, – говорить Ісус Христос (Мт.26:41).

„Тож не будемо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі!” (1Сол.5:6).

Також ми повинні бути на сторожі проти неправдивих вчень. В своєму зверненні до пресвітерів ефейської церкви Павло застерігає: „Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть… Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою… Тому то пильнуйте…” (Дії 20:29-31).

„Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому…” (2Тим.4:3-5а, 2Пет.2:1-3).

Кальвінізм, по суті своїй, є наука демонська! (1Тим.4:1)

Отож, браття, будьмо боротись за віру євангельську (Флп.1:27) і не дамо цій єресі пустити коріння в наших церквах.

Амінь.

БІБЛІОГРАФІЯ

  1. Алексеев А.А. Новый Завет на греческом языке с подстрочным переводом на русский язык. Санкт-Петербург: Российское Библейское общество , Санкт-Петербургское отделение, 2002.
  2. Біблія. Переклад проф. Івана Огієнка. Київ: Українське Біблійне товариство, 2002.
  3. Гай Д’юті. „Як у слові Моїм позостанетесь…” Львів: Українське товариство богословської книги, 2001.
  4. Гарет Л.Риз. Критический и экзегетический комментарий к книге Апостола Павла «Послание к Римлянам». Москва: Весть, 2004.
  5. Дениел Д.Корнер. „Вечное спасение на условии веры”. Titel Verlag, 2003.
  6. Жан Кальвин. „Наставление в христианской вере.” Том второй. Книга ІІІ Издательство Российского Государственного Гуманитарного Университета, 1998.
  7. Коломойцев А. «Бог: кальвинист или арминианин?». Москва: Благовестник, 1997.
  8. Платон Харчлаа, главный редактор. „Толкование четырех Евангелий и Книги Деяний Апостолов”, „РЕН” и „СМИ”, 1990.
  9. Платон Харчлаа, главный редактор. „Толкование Новозаветных посланий и книги Откровения, „РЕН” и „СМИ”, 1990.
  10. Райри Чарльз. Основы Богословия. Москва: Библия для всех, 1997.
  11. Роберт Е. Пикирилли. „Кальвинизм, арминианство и богословие Спасения”, Санкт-Петербург : Библия для всех, 2002.
  12. Санников С. Начатки учения. Избрание и ответственность. Одесса: Богомыслие, 2003.
  13. Стронг, Джеймс. „Библейская Симфония с ключом к еврейским и греческим словам”. Гринвилл, США: Унпверситет Боба Джона, 1998.
  14. Толковая Библия и комментарий на все книги Св. Писания Ветхаго и Новаго Завета. Стокгольм, 1987.
  15. У.Дж. Сітон „П’ять пунктів кальвінізму”, Коломия: Коломийська друкарня ім. Шухевича, 1997.
  16. Библия с комментариями Джона Мак-Артура. Славянское Евангельское общество, 2004.
Advertisements
Запись опубликована в рубрике Статьи с метками , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

4 комментария на «П’ЯТЬ ПУНКТІВ КАЛЬВІНІЗМУ – КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ»

  1. «так звані п’ять пунктів кальвінізму, які були прийняті на Дортському (Дортрехтському) синоді в 1618-1619 рр. Все вони говорять про те, що спасіння є абсолютно безумовною дією Бога, тобто ніяким чином не залежить від самої людини. Щоб не робила людина, питання її спасіння вирішується Богом без врахування її власного бажання».

    Хотів прочитати статтю, але не зміг. З самого початку автор займається перекручуванням та наклепами. Якщо ви посилаєтесь на Канони Дортського Синоду, то хоча б прочитайте їх! Ви посилаєтесь на цей документ і тут же перекручуєте суть реформатського вчення називаючи людиною по суті роботом. Далі читати не хочу…

    • Leonid:

      Дуже не конструктивна критика кальвінізму. Автор цього ессе навіть не зробив достатнього дослідження про кальвінізм. Він намагається безпідставно, використовуючи несумісні аргументи, окритикувати твердження Дш.Сіттона. Для того, щоб зробити об’єктивний аналіз кальвіністичної точки зору щодо cпасіння, необхідно зробити огляд багатьох джерел. Дуже не професійно просто чіплятись до слів Дж.Сіттона і на на цьому базувати свої контр-аргументи. Це робить аргументи автора безпідставними і не акредитованими.

  2. Nadja:

    дякую за статтю….допомогла багато в чому розібратися!

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s