Інша Євангелія кальвінізму

Інша євангелія кальвінізму.

Юрій Володимирович Боруцький

Вперше я познайомився з кальвінізмом в середині 90-х, коли в нашу церкву, засновану місіонерами з США, зі своєю сім’єю прибув новий пастор (з етичних міркувань його ім’я не вказане). Завдяки своєму ентузіазму, ерудиції і красномовним проповідям він швидко завоював авторитет у всього зібрання. Незабаром при церкві він заснував Лідерський інститут для молодих служителів, метою якого було виховати лідерські якості і закласти біблійні основи кожному студентові. Серед них опинився і я. Крім біблійних доктрин ми вивчали історію церкви, старогрецьку мову, знайомились з віруваннями інших релігій і т.д. Цьому нас навчали різні кваліфіковані викладачі, серед яких пастор був головним.

Одного дня він поділився з нами своїми внутрішніми переживаннями, які турбували його протягом всього його християнського життя (віруючий він з дитинства). А суть їх була в тому, що він постійно помічав недоліки то в одній, то в іншій богословській системі і він шукав ту, яка б дала йому відповіді на його насущні запитання про Бога, християнську віру, місце людини в світі.

Мені було незрозуміло: навіщо християнину шукати якусь систему? Хіба богословська школа дає нам відповіді на насущні запитання, внутрішній спокій і впевненість в Богові? Чи не існує тут небезпека богословською системою замінити живі стосунки з Христом? І ось, після довгих пошуків він знайшов ту єдину і найкращу – кальвінізм. Ось як представляв нам його пастор: «Кальвінізм – логічне, систематизоване, збалансоване вчення, що підтверджується Біблією і має відповіді на всі запитання».

Це слово ще тоді нам нічого за себе не говорило. Хіба що трохи різало слух від того –ізм. Я задумався і згадав попередження самого пастора, яке той зробив кілька тижнів до цього: «Чуєш –ізм (атеїзм, комунізм, фашизм, фемінізм і т.д.), то будь обережний – це вже якась крайність, заблудження». Але я тут же відкинув це: «Мабуть цей кальвінізм – виняток. Його прийняв мій пастор, а він не може помилятися!» Авторитет пастора взяв гору над моїми сумнівами.

Отож, ми були неупередженими і щиро приймали усе, що він нам говорив. Ми були чистими аркушами паперу, де можна було писати все, що захочеш. І він писав, старанно, обережно. Він творив нас на свій образ і подобу.

Ми знайомились з історією церкви, з часами Реформації, коли народився протестантизм. Познайомились з історіями життя головних лідерів тогочасного пробудження: М. Лютера, У. Цвінглі, Ж. Кальвіна (звичайно, що біографії Кальвіна ми присвятили більше часу). Все виглядало дуже пристойно і ми не передчували нічого поганого. Та раптом нашій увазі було представлено п’ять пунктів кальвінізму. Спочатку нам здалось, що ми щось неправильно  зрозуміли. А ось і ні, ми все правильно зрозуміли.

Ось коротке представлення цих п’яти пунктів:
1. Цілковита зіпсованість.
Людина є духовно мертвою, сліпою і глухою до Божих речей. Її воля не є вільною, вона є в рабстві її злої натури і тому кожна її думка і вчинок заплямовані гріхом.
2. Безумовне вибрання.
До створення світу Бог вибрав певне число грішних істот до спасіння. Цей вибір не залежав від жодних їхніх заслуг, а цілковито від Його суверенної волі.
3. Обмежене відкуплення.
Відкупна смерть Христа мала на меті спасти тільки вибраних Богом людей і закріпити спасіння для них.
4. Непереборна благодать.
Дух Святий дає вибраним особливий внутрішній поклик, який неминуче приводить їх до спасіння. Зовнішній поклик, який є для всіх без обмежень, може бути відкинений, в той час, як внутрішній поклик, який є тільки для вибраних, неможливо відкинути; він завжди приводить до навернення. Ще його називають ефективним чи дієвим покликом Духа Святого.
5. Безпека спасіння віруючих (стійкість святих).
Спасенний не може відпасти від стану благодаті повністю і назавжди; він встоїть у вірі до кінця і набуде вічне спасіння. Чи: «Спасенний раз – спасенний назавжди».

Ми були збентежені почутим і не могли прийняти усе це за чисту правду. Щось тут було не так. Я не хотів відкинути правду, якщо це правда. І я не хотів прийняти обман, навіть якщо це говорив мій пастор.

А всередині мене виникало безліч запитань:
— невже це правда, що моя доля була вирішена наперед і без моєї участі?
— невже це правда, що люблячий Бог не хоче спасти всіх людей?
— невже це правда, що Бог створив одних людей для вічного блаженства, а інших для вічних мук? І все це заради Своєї слави? Як після цього можна сказати, що Бог є любов (1Ів. 4:8) і любить увесь світ (Ів. 3:16)?
— невже Бог насправді не любить усіх людей, а любить лише вибраних?
— невже Ісус помер за гріхи не всього світу, а лише купки окремих людей?
— невже це правда, що Бог кличе невибраних людей якимось недієвим покликом? Який зміст це робити? Чому Писання про це нічого не говорить?
— невже Бог відроджує людину проти її волі (чому тоді Він закликає її до спасіння)?
— невже у людей після гріхопадіння повністю відсутня свобода волі?
— невже дійсно для мене не існує небезпеки відпасти від Христа і втратити своє спасіння?
Подібних питань було багато.

На мить я повірив, що так воно і є… І я відразу відчув себе обкраденим. Якщо так і є, то для мене моє християнство повністю втрачало зміст. На розум приходило песимістичне прислів’я: «Все наше життя – гра, а люди в нім актори». З кольорового воно ставало чорно-білим, я почувався маріонеткою в чиїхось руках. Звичайно, згідно кальвінізму, я був маріонеткою в Його руках і Він мав для мене все найкраще, але від того мені не було легше.

Були у мене і більш тривожні думки: «А що, якщо я НЕ вибраний?.. Може в цьому є головне пояснення моїх падінь, невдач і неуспішного християнського життя?.. А звідки я можу мати впевненість і гарантію у своєму спасінні, якщо я не маю впевненості і гарантії того, що я вибраний?» Я опинився у тупику…

На мої переживання пастор втішав мене, що ніхто не має стовідсоткової впевненості у своєму вибранні і радив просто надіятись на милість Суверенного Бога. Але таке підбадьорення мене зовсім не втішало, бо мати таку «надію» міг і будь-який злодій. Серце відмовлялось прийняти таку картину Бога. Здоровий глузд протестував. Дивно, для мого пастора все це було благословенням від Бога, а я замість радості відчував смуток. Мій пастор представляв це як істини Божі, а я замість свободи відчував себе зв’язаним (Ів. 8:32). Мене охопив занепад духом, відчай і депресія. В моїй душі відбувався справжній ураган з різних думок і переживань. Я переживав найтривожніші дні мого життя. Інші студенти засвідчили про точно такі самі переживання.

Пастора не здивувала наша реакція: він визнав, що теж проходив через такі ламання, але аргументи кальвінізму були настільки логічними, що йому нічого не залишалось, як усе прийняти. Він запевняв нас, що це цілком біблійне вчення, що першим кальвіністом був  апостол Павло і Самого Ісуса жартома називав кальвіністом, що воно має історичне підґрунтя і його притримувались такі авторитети як Августин і Кальвін.

Також він виявив готовність допомогти нам пройти шлях прийняття кальвінізму швидше і безболісніше. Як альтернативу він представив нам армініанське вчення і як міг спростовував його. Погляди Якоба Армінія ми вбачали більш здоровими, але й у нього були моменти, з якими ми не були згідними (згодом стало ясно, що у цих моментах пастор представляв нам спотворену позицію армініан для того, щоб ми надали перевагу Кальвіну, а не Армінію. По відношенню до армініан і всіх опонентів кальвінізму він вживав принизливі терміни «пелагіани» або «полупелагіани»). Та між собою, жартівливо, ми починали день з привітання: «Привіт, брати армініани!» і відтоді ретельно перевіряли усі твердження нашого пастора.

Він дивувався нам. Він вважав, що християнин може займати лише одну з двох позицій: «Ти — або кальвініст, або армініанин-полупелагіанин. Третього не дано. Так що виберіть щось одне». Ми не могли прийняти кальвінізму і не хотіли називатись полупелагіанами. Також ми не могли зрозуміти: чому ми маємо вибирати між якимись системами? Що це за мода така? І чому «третього не дано»? А як жили християни до Реформації, коли ще не було подібної системи? А можна християнину не належати до жодної з систем? Вперше я і мої друзі припустили, що наш улюблений пастор в глибокому заблудженні. Відтоді між нами і ним виникла певна духовна відстань, яка згодом переросла в безодню.

Навчання тривало. Ми вивчали «Вестмінстерське сповідання віри» (1647), читали твори Ж. Кальвіна та інших кальвіністів. Пастор надіявся, що це допоможе нам прийняти кальвінізм. На його здивування, чим більше ми пізнавали дух і позицію кальвінізму і порівнювали зі Словом Божим, тим більше перед нашими очима повставав якийсь інший Бог, інший Ісус, інша благодать, інше християнство, інша Євангелія. Склалась ясна картина того, що Євангелію перевернули з ніг на голову, а люблячий Бог перетворився на жорстокого деспота.

Часто наше навчання переростало в біблійні баталії. На початку ми програвали в суперечках, бо абсолютно були непідготовані до дискусії з запеклим кальвіністом.

Хочу запевнити, що наш пастор був не поверхневим, а обізнаним кальвіністом. Це був справжній професіонал, якщо можна так сказати, який глибоко розумівся у багатьох тонкощах цієї системи. Він чесно визнавав, що у певних нюансах навіть прихильники кальвінізму не мають повної єдності. З сарказмом згадував «поміркованих» кальвіністів, які дотримуються так званого «пом’якшеного варіанту кальвінізму». Критикував і тих, що не притримуються усього «тюльпану» (наприклад, кальвіністів чотирьох пунктів). Особливо він не міг зрозуміти таких, які притримувались лише п’ятого пункту (Безумовна безпека спасіння) і називав їх самими непослідовними кальвіністами у світі.

Пастор не приймав звинувачення у «гіперкальвінізмі». Натомість себе називав звичайним кальвіністом: «Бо сам Кальвін так вірив!», а всіх вищезгаданих звинуватив у нещирості і непослідовності. Та наголошував, що істинна Євангелія лише одна – це кальвінізм п’яти пунктів з його логічно довершеними висновками. Він пояснював: кальвінізм – це монолітна система, яка має зміст лише у прийнятті усіх п’яти пунктів, які логічно і послідовно слідують один за одним. Як він сам казав: «Або усе вчення істинне, або усе вчення помилкове! Логічний і послідовний кальвініст притримується усіх п’яти пунктів!»

У цьому з пастором ми не сперечались: він мав рацію і його критика поміркованих кальвіністів була повністю виправданою. Дійсно, з одного боку, — вони притримуються духу і основних положень кальвінізму, а з другого — не хочуть бути послідовними і всіляко намагаються уникнути його логічних і очевидних висновків, що присутні в гіперкальвінізмі.

Часто це виглядає примітивно і недолуго. Наприклад, чесний і послідовний кальвініст (гіперкальвініст) сміливо визнає, що Бог не любить увесь світ, а любить лише вибраних, яких наперед призначив для спасіння. Тому Христос помер лише за них, а непереборна благодать в свій час спасає лише їх. Помірковані ж кальвіністи запевняють, що Бог любить усіх людей. При цім також вірять, що Бог призначив лише вибраних до спасіння, що Христос помер лише за них і благодать спасає лише їх.

Тут виникає логічне запитання до поміркованих: як вони можуть одночасно суміщати два суперечливих відношення – любов до невибраних і небажання їх спасти? Чому небажання Бога спасти усіх людей вони називають любов’ю?.. Хіба можна назвати таке відношення Бога любов’ю, коли Він може зробити усе можливе для спасіння людей, та при цім не робить цього? Тоді помірковані розпочинають глибокі філософські роздуми про два види любові Бога до людей: про особливу любов до вибраних та про інший вид любові до невибраних і т.д..

Це ніщо інше як лукавство і демагогія. Прирікати на вічні муки тих людей, яких можна було спасти – це не любов. Щирі кальвіністи з іронією спостерігають за «поміркованими» в їх примітивних намаганнях пояснити цю суперечність двома видами любові і т.д., про які Писання нічого не говорить.

Ще один приклад непослідовності поміркованих. Послідовні кальвіністи називають Христа Спасителем лише вибраних, бо вірять, що той помер лише за них. Тому спасіння пропонується не всім, але тільки вибраним. І щиро не розуміють поміркованих, які вірять в обмежене відкуплення, але називають Христа Спасителем усіх людей і вірять, що Бог пропонує спасіння усім людям. Перед нами явна суперечність: як вони можуть називати Христа Спасителем усього світу і при цім вірити, що Той помер для спасіння лише вибраних? І як Бог може пропонувати спасіння для тих, кого від вічності не вибрав спасти?

Подібно і в питанні вибрання, чи призначення. Гіперкальвіністи притримуються позиції двійного призначення. Вони сміливо визнають, що Бог призначив одних (вибраних) до спасіння, до вічного життя, а інших (невибраних) призначив до загибелі, до вічних мук. Помірковані з гіперкальвіністами категорично не згоджуються. Вони також визнають, що Бог призначив вибраних до спасіння, до вічного життя, але не визнають, що невибраних Бог призначив до загибелі, до вічних мук. Замість цього вони кажуть, що Бог просто полишив невибраних справедливому наслідку їхнього гріха і невірства – вічним мукам. Перед нами приклад явного словоблуддя «поміркованих» кальвіністів. Яка різниця між «призначив» і «полишив», якщо результат однаковий: невибрані Богом опиняться у вічному вогні?

Існує достатньо і інших прикладів подібних суперечностей в мисленні так званих поміркованих кальвіністів. Отже, «помірковані» кальвіністи по своїй суті такі самі кальвіністи як і «гіпер», бо їх поєднувало одне спільне переконання: Бог не хотів спасти весь світ. Оскільки ж вони соромляться це визнати, їхні недолугі спроби це заперечити викликають іронію та сарказм не лише з боку опонентів кальвінізму, а й в середовищі самих кальвіністів.

Ми ж зовсім не вбачали різниці між ними: вони всі однаково залишались кальвіністами! Яка перевага одного табору над іншим, якщо вони обидва однаково помиляються? Просто одні кальвіністи є більш чесними, послідовними і сміливо називають речі своїми іменами, хоч це і звучить досить таки жорстко. А другі кальвіністи вірять в те саме, але при тім не щирі, представляють кальвінізм у якійсь пом’якшеній для людського слуху формі, часто не послідовні, відмовляються свої вірування назвати своїми словами, тобто займаються звичайним лукавством, словоблудством.

В їхніх суперечках між собою ми не бачили ні логіки, ні змісту, ні потреби, бо очевидним було те, що обидві сторони вірять однаково, хоча при тім вживають різний набір слів. Послідовні кальвіністи йдуть до тієї ж мети прямим шляхом, а помірковані – кривим. Наш пастор щиро пишався тим, що належав до чесних і послідовних кальвіністів. Ми визнавали: так, чесний і послідовний. Та при тім неправий…

Зі свого боку ми стали більш ретельно читати і досліджувати Писання (інтернету тоді не було, як і літератури, що спростовувала кальвінізм), щоб правильно зрозуміти вчення самого Писання з цього питання. В своєму запалі ми були схожі на жителів Верії, що «Писання досліджували день-у-день, чи так воно є» (Дії. 17:11) і невдовзі вже могли аргументовано спростовувати положення кальвінізму і захищати здорове вчення Біблії, вчення протилежне п’яти пунктам кальвінізму.

Згодом, через погляди пастора, у церкві виникло велике замішання і через короткий час він зовсім втратив авторитет у прихожан. В наслідку усіх цих подій церкву залишило багато людей, а його інститут достроково припинив своє існування. Кальвінізм приніс свої духовні плоди…
Служіння пастора в Україні втратило усяку перспективу. Окрім цього він впав у немилість до місцевої влади і його наполегливо попросили покинути Україну, що він невдовзі і зробив. Церква дуже болюче пережила ті дні, кілька років вона була на межі повного зникнення. Зараз церква знаходиться під наглядом кількох місцевих пресвітерів зі здоровими біблійними поглядами. Громада росте кількісно і якісно, про тодішні проблеми мало хто знає, хіба що «старовіри». А більшість прихожан і гадки не мають, що таке «кальвінізм» і чим він небезпечний.

А тепер трохи ближче розглянемо п’ять пунктів кальвінізму, щоб зрозуміти чому це вчення не можна вважати біблійним.

1. Цілковита зіпсованість.
На перший погляд тут все чинно та пристойно. Біблія також навчає про зіпсованість людини. Але в розумінні кальвіністів ця зіпсованість є причиною того, що людина не хоче і навіть не може сказати Богові «так» на заклик до покаяння, на євангелію і тому замість неї цей вибір має зробити Бог. Тут людину позбавили свободу вибору зовсім, хоча в Писанні неодноразово сказано, що саме людина робить вибір послідувати Божій волі чи ні (Іс. 1:19; Мк. 8:34-35; Лк. 7:30 13:34; Рим. 2:4; Ів. 5:40; 7:17, 37; Об. 22:17). Бог відноситься до людей як до моральних істот, а не як до бездушного каміння. Саме на основі вільного визначення людини Бог і буде судити людей за їх вибір (Ів. 3:18-21; 12:47-48; 2 Сол. 2:10-12).

Цей пункт кальвіністи логічно приводить до пункту про непереборну благодать, однак для того, щоб мати потребу у благодаті зовсім непотрібно бути безвольною істотою. Напроти, спасіння Бог може дати лише тим, хто його потребує добровільним чином. Якщо ж людина дійсно стала для Бога «духовно мертвою», то таких Бог відсилає у пекло, а не дарує спасіння. До того ж, благодать не може бути примусовою по самому своєму визначенню. Якщо вона – є справді даром, то ніякий дар не може бути непереборним. Інакше він перестав би бути даром.

2. Безумовне вибрання.
Цей пункт слід розглянути детально, якщо ви хочете зробити правильний висновок про кальвінізм. Тут мова йде про те, що ще до створення світу Бог прийняв рішення про долю кожної людини у вічності. Це означає, що ваша доля була вирішена наперед і без вашої участі. Що Бог заздалегідь призначив, як пройде ваше життя і де ви проведете вічність. А ваші намагання догодити Богові, бути Йому приємним не мають значення. Важливо звернути увагу на те, що дане Боже вибрання є незалежним навіть від цілковитій зіпсованості людини. Іншими словами, якби Адам не згрішив в Едемі, в цьому вибранні нічого не змінилося б зовсім.

При цім кальвіністи люблять цитувати Рим. 9:16: «Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує». Ви нічого не можете змінити, а лише надіятись, що Бог вибрав вас до життя, а не до загибелі. Ваші бажання, старання і зусилля нічого не варті, якщо ви не з числа вибраних. Це правда, що від нас нічого не залежить, щоб заслужити собі спасіння чи Боже благовоління (про це і говорить даний текст), однак він не говорить також і про те, що від нас не залежить також і потребувати спасіння, а цілковита потреба в спасінні не може бути будь-якою заслугою. Також цей текст говорить: «не від того, хто хоче», однак «хотіти» можна і не на Божих умовах. Ось таке хотіння апостол Павло і засуджує. Євреї хотіли прийти до Бога своїм шляхом і на своїх умовах, а це є цілком неприйнятним для Бога. Якби апостол Павло засуджував тут будь-яке наше хотіння, тоді він суперечив би іншим своїм твердженням, які включають у себе це хотіння (напр. Рим. 7:18-19; 8:13; 11:22; див. також: Мт. 19:21; Мр. 8:34; 10:43,44; 1 Пет. 3:10-12; Об. 3:19).

На основі цього пункту кальвіністи вірять в подвійне призначення. У «Вестмінстерському сповіданні віри» про це сказано наступне: «За наказом Божим, для прояву Його слави, одні люди і ангели є призначені до вічного життя, а інші – до вічної смерті» (п. 3:3), а також: «Решту людства, згідно недослідженого рішення Його власної волі…Богу було завгодно призначити на нечесть і гнів за їхні гріхи для хвали Його славного правосуддя… Тож нехай ця доктрина буде причиною хвали, шани і захоплення Богом, і справою смиренності, наполегливості і рясною втіхою…»  (п. 3:7,8).

Ось таким представляють нам Бога, ще й заохочують нас втішатися цією доктриною. Ви не втішились? Вам стало страшно? Я добре розумію вас. Особливо незрозуміло, як ця доктрина може сприяти нашій наполегливості – від людини ж абсолютно нічого не залежить!

Це, як і інші подібні твердження про предвічне призначення на загибель, нічого спільного з Словом Божим не мають і є нічим іншим як богозневагою. Бог не призначав жодної людини для вічності в озері огняному, бо Бог є любов (1 Ів. 4:8). Озеро огняне не було створене для людей, а для сатани та його ангелів (Мт. 25:41). Люди ж опиняться там та будуть позбавлені життя вічного згідно свого вибору, а не якогось таємного промислу Божого (Дії 13:46; 2 Сол. 1:6-10). Кальвіністська теза про Боже подвійне призначення зводить Його любов до порожнього слова, робить її безсилою і мертвою подібно до мертвої віри в Як. 2:14-17.

На ваше зауваження, що це якесь жорстоке і несправедливе вчення, вам з пафосом процитують Рим. 9:20: «Хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?» Цей уривок у кальвіністів – улюблений. Вони часто використовують його як притулок, коли у них закінчуються хоч якісь аргументи у дискусії: «Ти з цим не згідний? Та хто ти такий, що сперечаєшся з Богом?!». Та не дозвольте привести себе в замішання: ми не з Богом сперечаємось, а з кальвінізмом, який спотворює Писання! Насправді ж цей текст говорить нам лише про неможливість людини впливати на Божий задум щодо того, кому першому послати Своє запрошення до спасіння – юдеям чи поганам. Нічого більшого він не стверджує.

У кальвінізму є інше, справжнє ім’я – фаталізм. Кальвіністи не люблять, коли їхню філософію про безумовне вибрання порівнюють з фаталізмом і як можуть заперечують це, але факти – річ уперта. Порівняйте ці визначення: «Фаталізм – віра в невідворотність долі, в те, що все в світі передбачено, призначено наперед таємничою силою». «Кальвінізм – віра в невідворотність Божого таємного промислу, що все у світі призначено наперед Богом». Як бачите, різниці немає, тільки кальвіністи невідворотність долі замість таємничої сили приписали Богові. Тим самим вони принизили Його честь, бо Бог Біблії нікого не примушує до служіння Собі проти волі особистості. Таким чином кальвіністи зодягнули фаталізм в овечу шкуру (Мт. 7:15).

Згідно кальвінізму, не самі люди, а один Бог відповідальний за їхню долю у вічності. Ще й потім буде судити цих людей за те, що вони виконали призначену їм Богом роль — відкинули євангелію і не прийняли спасіння. Це ніщо інше як фаталізм, хоч і в християнізованій обгортці. Деякі з них, правда, говорять, що Бог лише допустив загибель однієї частини людства, а не призначив її до цього, однак в кальвінізмі і це «допущення» має силу примусу і таким чином робить Бога якщо і не активною, то точно пасивною причиною загибелі цих людей, бо вони все одно не могли б врятуватися без Божої допомоги. Проблема від цього все одно ніяк не вирішується, бо справжня причина загибелі цих людей не в них самих, а знову ж таки в Бозі. Однак, згідно Біблії, Бог нездатний загубити тих людей, яким Він Сам не побажав дати необхідну допомогу.

Водночас кальвіністи заявляють, що вони найбільше наголошують на відповідальності людини за свій вибір. На запитання, як вони можуть одночасно навчати двом протилежним поглядам – Боже призначення і відповідальність людей за свій вибір, з гордістю відповідають: «Це велика таємниця!» і цитують Рим. 11:33-36: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь».

Це вже традиція: всякого разу, як у своїх філософствуваннях кальвінізм доходить до абсурду, то його послідовники замість ґрунтовних аргументів недоречно цитують цей та інші уривки. Неспроможність своєї позиції прикривають красномовними словами: «Це таємниця! Це велика таємниця! Ми повинні смиренно прийняти її такою, яка вона є. Чим важче це для розуміння, тим похвально для віри, яка вірить. О, глибино багатства і премудрості…» і так далі в тому ж дусі. Яка духовна і вичерпна відповідь… Подібну відповідь на звинувачення у протиріччі кальвінізму неодноразово можна зустріти в дискусіях з кальвіністами. Однак цей аргумент є невдалим, тому що Біблія є книгою про відкрите нам Богом знання, а не про закрите. Ніякої справжньої «таємниці спасіння» Біблія не містить. А кальвіністи своєю придуманою таємницею перекреслюють те явне, що Бог відкрив нам у Своєму слові.

Погляд про безумовне вибрання одних до вічного життя, а інших до вічних мук можна вважати відверто богозневажним і жорстоким. Саме це вчення принесло найбільше душевної болі як простим віруючим, так і невіруючим. На превеликий жаль, спотворене представлення кальвінізмом Бога примусило багатьох відвернутись від Нього, як від тирана.

3. Обмежене відкуплення.
Це мабуть саме дивне вірування кальвіністів, та воно логічно витікає з попередніх пунктів. Згідно нього Христос помер на хресті лише за тих людей, яких Бог створив для вічного блаженства. Його смерть сталася викупом лише за це обмежене число вибраних і ні людиною більше. Дивно, що кальвінізм містить у собі таке положення, бо у Писанні є достатньо ясних тверджень про протилежне, а саме: Ісус Христос помер за увесь світ (віруючих і невіруючих) для можливості спасіння кожного, хто тільки довіриться Йому (Ів. 1:29; 3:16; 1 Тим. 2:4,6; 4:10; Євр. 2:9; 2 Пет. 2:1; 3:9; 1 Ів. 2:1,2; 4:14).

4. Непереборна благодать.
Непереборна (дієва) благодать Духа Святого в свій час відроджує і спасає людину, яка після цього починає вірити в Христа. Тут дар спасіння нав’язується Богом одержувачу проти його волі. Ось як самі кальвіністи пояснюють цей пункт у «Вестмінстерському сповіданні віри»:«Розділ 10. Про ефективне покликання. 1. Всіх тих, і тільки тих, кого Бог передбачив до життя, Він закликає Своїм Словом і Духом, усякого в свій призначений час, і встояти перед тим покликанням неможливо… Він ефективно привертає їх до Ісуса Христа, але так, що вони приходять до Нього по своїй волі, оскільки по благодаті Божій бажають цього».

Перед нами явна суперечність, абсурд. З одного боку – «встояти перед тим покликанням неможливо», а з другого – «вони приходять до Нього по своїй волі». Люди приходять до Нього по своїй волі, чи тому, що встояти перед тим покликанням неможливо? Приходять до Бога добровільно-примусово?.. Можливе лише одне чи інше, але тільки не обидва разом. З іншого боку, якщо лише Бог дає віру і покаяння, тоді чому Писання відповідальність за покаяння і віру покладає на самих людей (2 Хрон. 20:20; Єз. 18:30-32; 33:11; Ам. 5:6; Мр. 1:15; ; Ів. 10:37-38; Дії. 3:19; 15:7)? Нарешті, який сенс вимагати від людей того, що від них насправді ніяким чином не залежить? Який сенс судити їх за те, чого вони не зробили і навіть не змогли зробити, бо це від них було стримане Самим Богом?

У Писанні відповідальність за те, чи прийняла людина Євангелію чи відкинула її, покладається на саму людину, а не на «таємний» промисел Бога, про який говорив Кальвін (Іс. 5:3,4; Мт. 23:37; Дії 13:46; Рим. 2:4; 2 Сол. 2:10-12). Також у кальвінізмі відродження чи спасіння передує увіруванню. В Писанні ж все навпаки: віра людини в Євангелію передує її відродженню чи спасінню (Лк. 8:12; Мр.16:16; Ів. 5:24; 20:31; Дії 16:31; Рим. 10:9; Еф. 1:13; 1 Тим. 1:16; Євр. 10:39; 1 Пет. 1:23-25).

5. Безпека спасіння віруючих (стійкість святих).
Писання дійсно містить багато запевнень у Божому захисті Своїх дітей. Наше спасіння не може бути кимось викрадене чи випадково загублене. Бог міцно тримає вірних у Своїх руках (Ів. 10:27-29) і ніхто не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 8:38-39). Та крім запевнень у нашій безпеці у Христі, Писання містить численні застереження про небезпеку відступництва від Христа і в наслідку вічної загибелі тих людей, які раніше мали живі стосунки з Ним (Ів.15:1-6; Рим. 8:13; 11:22; 2 Тим. 2:12; Євр. 2:1-3; 10:25-31; Об. 21:8). Писання застерігає, що спасіння потрібно виконувати зо страхом і тремтінням (Фил. 2:12,13), його потрібно досягати (1 Пет. 1:9), у ньому потрібно зростати (2 Пет. 2:2; 2 Тим. 3:15), щоб не відпасти від свого вґрунтування (2 Пет. 3:17,18). Також його потрібно міцно триматись (Євр. 6:9), ним можна знехтувати чи занедбати і в результаті відпасти від нього (Євр. 2:1-3).

Як тоді примирити ці твердження, що на перший погляд суперечать одне одному: з одного боку – запевнення у безпеці, з другого – попередження про небезпеку? Справа в тому, що кожен християнин має гарантію безпеки свого спасіння не безумовно, а лише при певних умовах! Коли ми зустрічаємо в Писанні різні Божі обітниці, особливо ті, що стосуються нашої безпеки, то бачимо, що вони супроводжуються певними умовами. Там часто зустрічаються наступні слова: коли і якщо (Рим. 11:17-22; 1 Кор. 15:2; Євр. 3:6; 3:14; Кол. 1:21-23; Євр. 12:25; 1 Ів. 2:24). Серйозним заблудженням кальвінізму є те, що воно навчає про безумовну безпеку спасіння християн і не визнає ясних тверджень Писання про можливість вічної загибелі тих, хто свідомо відмовляється від дотримання цих умов (2 Тим. 2:11-13)! Таким чином кальвіністи закривають очі на велику кількість текстів Писання, які не вміщуються в їхню систему без залишку.

Тільки що ми привели хоч і загальний, але цілком об’єктивний аналіз кальвінізму. Окремі моменти цієї філософської системи можна обговорювати довше і більш скрупульозно, однак і наведених зауважень стільки, що їх достатньо для того, щоб підставити під сумнів істинність всієї цієї системи.

Незважаючи на це, кальвіністи ревно захищають свою оману. На кожний ваш аргумент у них знаходяться свої «контраргументи», які на перевірку представляють собою вирвані із біблійного контексту фрагменти. Часто вони користуються нечесними способами ведення суперечки. Наприклад, вони часто звинувачують своїх опонентів або в невігластві, або в спотворенню фактів: «Ви неправильно розумієте Кальвіна, ви погано обізнані з кальвінізмом, ви спотворено представляєте такий то пункт» і т.д… Не дайте себе звести! Щоб засудити якесь вчення як єресь, не варто знати його досконало і у всіх його модифікаціях. Щоб дізнатися про те, що вода в морі непридатна для споживання, досить попити її лише раз і у будь якому місці. Щоб засудити кальвінізм, не обов’язково досконало розумітись в суперечках між кальвіністами-супралапсаріями і кальвіністами-інфралапсаріями. Навіть загального, але об’єктивного знайомства з кальвінізмом достатньо, щоб відкинути його як небіблійне і нехристиянське вчення, що зводить наклепи на люблячого Творця.

Крім того, найбільше кальвінізм в його п’яти пунктах критикують християни, які добре вникнули в його суть і зрозуміли, що він з себе насправді представляє і яку шкоду він приносить простим і недосвідченим віруючим. Таки християни впевнені в тому, що такого Бога, якого уявили собі кальвіністи, насправді не існує. Може в когось ця критика краще виходить: ґрунтовніше, красномовніше, без образ, а в когось не дуже і це може бути перепоною для кальвініста зректись свого заблудження. Однак ми поставлені Богом для того, щоб викривати неправду про Нього і свідчити про істину.

Шкоду людям кальвінізм приносить немалу (автор зовсім не звертався до історії церкви, де ясно видні наслідки впливу кальвінізму на життя помісних церков, цілих міст і окремих людей): він створює неправильне уявлення про Бога, Його характер, любов, милість, справедливість і суд. Замість люблячого Творця, Який є Добрим до всіх людей, в тому числі і до невдячних та злих (Лк. 6:35), кальвінізм малює нам образ безсердечного садиста, що заради власної хвали створив людей для вічних мук, або карає їх вічними муками за те, що вони не отримали від Нього певної допомоги, бо не були вибрані до спасіння.

Не один раз я був свідком, як люди признавались в своїх страхах і душевних муках, що вони не вибрані, що Бог їх не любить, що вони не призначені у вічне життя і т.д. На запитання: «З чого ви це взяли?», вони відповідали: «Прочитали кальвіністську літературу… послухали проповідників-кальвіністів… і прийшло прозріння цього, бо як ще пояснити невдачі в моєму християнському житті, відсутність прогресу?..» і т.д.

Отже, критика і осудження п’яти пунктів кальвінізму є нічим іншим як природною і здоровою реакцією розсудливого християнства на оману, подібно до інших хибних помилок в історії Церкви: гностицизму, аріанства, маніхейства тощо. Цілком справедливим буде вважати, що обов’язком кожного щирого християнина буде боротьба за віру, раз дану святим (Юди 3), що виявиться у послідовному і твердому спростуванні цієї єресі. Нехай Господь нам у цьому допоможе.

Advertisements
Запись опубликована в рубрике Без рубрики. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

2 комментария на «Інша Євангелія кальвінізму»

  1. Павло Залищук:

    Щиро дякую за таке чудове свідоцтво і доступне пояснення єресі «євангелія» кальвінізму!

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s